У це важко повірити, але деякі види раку дивним чином зникають. Більше 1000 тематичних досліджень документально підтверджують випадки спонтанного регресу пухлин. Чому це відбувається і чи можуть лікарі використовувати механізм «самолікування», щоб допомогти іншим пацієнтам?
Самий ранній зареєстрований випадок спонтанної регресії раку стався в кінці 13-го століття: у Перегрина Лазіоси після тяжкої бактеріальної інфекції спонтанно зникла саркома кістки. В кінці 1800-х років Вільям Коли помітив, що лихоманка може призвести до регресії пухлини. Він розробив бактеріальну вакцину (вакцина Колі), яка показала успіх у зменшенні пухлин у багатьох його пацієнтів.
Пухлини, як відомо, спонтанно зникали при відсутності будь-якого цілеспрямованого лікування. Як правило, це відбувалося після перенесеної вірусної, бактеріальної, грибкової або навіть протозойні інфекції. Чи може це означати, що простої стимуляції імунітету достатньо, щоб викликати регрес захворювання?
Не все так просто
Протягом останніх 70 років повідомлялося про спонтанну регресію різних типів раку: меланоми (раку шкіри), нирково-клітинного раку, нейробластоми і деяких лейкозів. Тим не менш, вчені досі не знають механізмів, які викликають це явище. Такі випадки важко підрахувати, і багато хто з них, ймовірно, не були описані в наукових журналах.
Однією з можливих причин спонтанної регресії є те, що тіло викликає імунну відповідь проти специфічних антигенів, розміщених на поверхні пухлинних клітин. Цю ідею підтримують спостереження, що деякі новоутворення шкіри (злоякісна меланома) містять надмірно велике число імунних клітин всередині пухлини.
Інший цікавий випадок – спонтанна регресія раку нирки, яка сталася після того, як частину пухлини видалили хірургічним шляхом. Ймовірно, локальної імунної відповіді після операції виявилося достатньо, щоб зупинити зростання решти пухлини.
Як відомо, пухлини різноманітні. Це стосується і їх генетики, і їх поведінки, яка може призвести до прогресування хвороби в одних пацієнтів і викликати спонтанну регресію у інших. Пухлини одного і того ж типу (наприклад, рак молочної залози) можуть мутувати різними способами. Це може вплинути на швидкість росту пухлини, ймовірність метастазування або її реакцію на лікування. Досить імовірно, що генетичні мутації також відповідальні за спонтанне одужання.
Дитячий рак дає підказки
Нейробластоми у дітей проливають світло на те, як генетичні зміни можуть вплинути на спонтанну регресію раку. У Великобританії з цим діагнозом щорічно стикається близько 100 дітей, але хвороба прогресує дуже по-різному в залежності від віку дитини. Пухлини у дітей до 18 місяців можуть зникнути без будь-якого лікування (тип 1), а після 18 місяців пацієнти потребують інтенсивного лікування і виживають лише в 40-50% випадків (тип 2).
Дослідження показують, що нейробластоми 1 типу генетично відрізняються від пухлин 2 типу. Вони, як правило, мають більшу кількість клітинного рецептора TrkA, який може спровокувати ракові клітини на самознищення. Нейробластоми 2 типу мають більш високу кількість іншого рецептора (TrkB), що робить їх вкрай агресивними.
Іншим можливим поясненням цього феномена є те, що нейробластоми 1 типу показують дуже низький рівень активності теломерази. Цей фермент контролює довжину спеціалізованих частин ДНК, які дозволяють клітині ділитися безперервно. У нейробластомах 1 типу вони дуже короткі і нестабільні, що призводить до швидкої загибелі ракових клітин.
Не можна виключати і епігенетичні зміни. Вони не впливають на послідовність клітинної ДНК, але змінюють активність різних білків, «позначаючи» інші частини ДНК. Таким чином, клітини з тією ж послідовністю ДНК (але різними позначками) можуть вести себе зовсім по-різному і привести до саморуйнування деяких пухлин.
Точні механізми, що лежать в основі спонтанної регресії раку, як і раніше не визначені. Втім, цілком ймовірно, що стимуляція сильної імунної відповіді повинна відігравати велику роль у людей з певними генетичними профілями. Подальші дослідження вивчать цей зв’язок і підкажуть, як можна ідентифікувати пухлини, які мають здатність до мимовільної регресії.
Автор: Момна Хеджмади, доцент Університету Бата (Великобританія)
Джерело: The Conversation
