Перикардит

Вчасно не виявлений перикардит небезпечний ускладненнями, одним з яких є серцева недостатність.

Що таке перикардит?

ПерикардитПерикардити — група захворювань інфекційної і неінфекційної природи, при яких уражається навколосерцева серозна оболонка (перикард). Як правило, перикардит розвивається як ускладнення на фоні інших порушень, і досить рідко є самостійним захворюванням. Дане захворювання характеризується скупченням в порожнині перикарда рідини, або формуванням специфічних білкових спайок.

Часто перикардит виникає при ревматизмі або туберкульозі. Також захворювання може розвинутися внаслідок дифузних порушень в сполучній тканині та інфекційних процесах, наприклад при системному червоному вовчаку, кору, грипі, скарлатині та інших інфекціях.

Класифікація

Перикардит буває гострим, хронічним, а також сухим і ексудативним (випітний перикардит). У нормі у перикарді міститься невелика кількість рідини (від 5 до 30 мл), необхідна для нормальної роботи серця. Рідина виконує функцію змащення, що запобігає тертю серцевого м’яза при скороченнях.

При ексудативному перикардиті відбувається додаткове пропотівання рідини в перикард, що веде до збільшення тиску в серозній оболонці серця. У результаті відбувається здавлювання серцевого м’яза, що призводить до порушення діастолічної функції серця — неможливості повного розслаблення в діастолу. Повільне прогресування захворювання може протікати безсимптомно для пацієнта до тих пір, поки не вичерпаються компенсаторні можливості організму. У таких випадках розвивається серцева недостатність.

Швидкий розвиток захворювання (протягом годин або днів) може призвести до тампонади серця — небезпечного стану, при якому існує ризик смерті хворого. При тампонаді серця тиск перикардіальної рідини настільки сильний, що серцевий м’яз втрачає здатність перекачувати кров.

При сухому перикардиті в порожнині перикарда відкладається білок, який призводить до утворення фібринових спайок. Таким чином, деякі ділянки перикарда злипаються, що ускладнює рух серця в перикардіальній сумці.

Також розрізняють констриктивний перикардит, при якому відзначається потовщення перикарда через більш потужних фібринових спайок. Нерідко цей процес супроводжується кальцинозом перикарда, що значно ускладнює роботу серцевого м’яза.

Симптоми захворювання

Гострий ексудативний перикардит часто розвивається без симптомів. У деяких випадках хворі можуть скаржитися на тахікардію, підвищення температури, задишку, низький артеріальний тиск, а також дискомфорт при деяких положеннях тіла.

Основними симптомами гострого сухого перикардиту є:

  • біль у грудній клітці;
  • характерні шуми, що виникають при терті перикарда;
  • зміни на ЕКГ, характерні для перикардиту.

Больові відчуття в грудній клітці посилюються при чханні, ковтанні, кашлі. А після прийому нітрогліцерину біль не усувається.

При розвитку тампонади серця можуть відзначатися наступні симптоми: синюшність, набряклість, сильне падіння кров’яного тиску, почастішання пульсу. У деяких випадках при тампонаді серця хворий втрачає свідомість.

Діагностика перикардиту

Більшість видів перикардиту можна виявити за допомогою електрокардіограми за характерних для цього захворювання змін в аналізі. Крім ЕКГ, для діагностики перикардиту також застосовуються ехокардіографія, рентгенологічне дослідження грудної клітини, а також лабораторне дослідження крові.

При фізикальному обстеженні лікар виявляє синюшність, набряклість нижніх кінцівок, а також набухання шийних вен. При аускультації (вислуховуванні звуків) відзначається одно-, двох-або трифазний шум, що виникає внаслідок тертя перикарда.

Для визначення ділянок перикарда, які зазнали запальному процесу, застосовуються радіоавтографічні методи дослідження. Крім того, радіоавтографічне дослідження дозволяє визначити наявність кальцифікації і гемодинамічності. А за допомогою комп’ютерної томографії та магнітно-резонансної томографії вдається визначити потовщення перикарда при констриктивна формі захворювання.

Тривалі болі, які тривають годинами, днями, швидше за все не пов’язані з серцем

Лікування

При гострій формі захворювання показана госпіталізація хворого для виключення розвитку тампонади серця. У разі легкої форми захворювання можливе лікування в амбулаторних умовах.

При підтвердженні інфекційної природи перикардиту першочерговим заходом є усунення основного захворювання за допомогою антибіотикотерапії.

При лікуванні перикардиту застосовуються нестероїдні протизапальні засоби, а в більш важких випадках призначаються глюкокортикоїдні гормони. Для зменшення об’єму рідини хворому вводять сечогінні препарати.

Якщо існує загроза тампонади серця, то виконується черезшкірна пункція з метою евакуації перикардіальної рідини.

При затяжному ексудативному перикардиті (особливо у разі розвитку гнійного процесу) вдаються до хірургічного лікування.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ТЕТРАДА ФАЛЛО

ЯК ЗМІЦНИТИ СЕРЦЕ?