ГоловнаЗдоров'я А-ЯРодичів пустили в реанімацію: що далі. Частина 1

Родичів пустили в реанімацію: що далі. Частина 1

Близьких в палатах інтенсивної терапії тепер можна відвідувати цілодобово і навіть залишатися разом з ними. Закон, що вступив на днях в силу наказ МОЗ №592 це гарантує. Хоча в реальності виконують його далеко не у всіх клініках. Як домогтися цього права на ділі? Як проходить «чергування» родичів в реанімації? З цими питаннями likar.info звернувся до столичного Департамент охорони здоров’я КМДА, а також до керівника благодійного фонду «Таблеточки» Ірині Литовченко.

Відвідувачі в реанімації

Хворі жертвували днями життя, щоб попрощатися

Як вчинити: залишити тяжкохворого без сучасної апаратури, здатної продовжити життя, або дозволити померти в лікарняних стінах, серед чужих людей, без шансу попрощатися? Це жахливе питання роками вирішували багато сімей, навіть коли йшлося про дітей. Не секрет, що вмираючих нерідко забирали додому з палат інтенсивної терапії саме через заборону бути поруч. Чи не через егоїзм — таке або висловлене бажання вмираючого, або невисловлене, але в якому родичі були впевнені. Краще померти швидше, але тримаючись за руку найулюбленіших людей.

Що ви знаєте про реанімацію? Ті, хто залишав близьких в реанімації, назавжди запам’ятовують дні, а іноді тижні і місяці, проведені в коридорі в напруженому очікуванні, в спробах прорватися до рідної людини — вблагати, підкупити, прослизнути. Довгі роки ця тема залишалася табуйованою, адже і смерть близького, і його одужання після важкої кризи затьмарювали по силі емоцій інші нюанси. Хоча рідні зазвичай поверталися із закритих відділень з пролежнями, слідами прив’язування на руках і ногах. Але члени сім’ї пацієнтів роками вірили, що інакше — ніяк.

Близько 8 міс тому, коли через закритість реанімацій кілька мам онкохворих дітей не змогли в останні дні їх життя бути разом з ними, представники благодійного фонду «Таблеточки» і громадської ініціативи «Бути поруч» почали кампанію «Пустіть в реанімацію». Над розробкою підсумкового наказу співпрацювали понад 50 громадських організацій, таких як Асоціація батьків передчасно народжених дітей, Асоціація свідомого батьківства і багатьох інших.

І ось — заборона залишилася в минулому. Здавалося б, все в порядку. В.о. міністра охорони здоров’я Віктор Шафранський, презентуючи підсумковий наказ, згадував, як в дитинстві тяжко хворів і почав одужувати, коли до нього пустили маму. Пообіцяв взяти під особистий контроль роз’яснення та перевірку виконання наказу.

До кожного пацієнта пустять не більше двох відвідувачів

На столичному рівні — ситуація така ж. Проходять наради, на яких роз’яснюють головним лікарям права і обов’язки родичів хворих. У Києві близько 30 лікарень з відділенням інтенсивної терапії. Щорічно в стаціонари «швидкої» (не в плановому порядку) надходять 330 тис. хворих. Принаймі, 20% з них потрібне перебування в реанімації. До речі, тут «подзавис» проект розділити лікарні на ті, де буде проводитися планове лікування, а 7-9 виділити виключно для інтенсивної терапії. Крім Лікарні швидкої медичної допомоги, йшлося про давно відомих серед пацієнтів лікарнях з найбільш сучасною апаратурою — №1 (на Харківському шосе), №8 (в народі — Центр на Кондратюка), лікарня №12, де вже 5 років триває реконструкція (саме тут є досвід масового надходження хворих для інтенсивного лікування). Дитячі лікарні інтенсивного лікування: №1 (на Богатирській), №2 — на Лівому березі (вул Алішера Навої). Якби такий поділ вже існував, централізовано відрегулювати допуск родичів в реанімаційні палати було б простіше. Зараз же на місцях виникають питання.

Завідувач відділенням інтенсивної терапії однієї з київських клінік, який попросив не вказувати прізвище, журиться:

— Мені тепер треба охоронця призначати з числа медперсоналу, який вчасно виведе матусю, якщо вона істерику влаштує. Або якщо почнуться термінові реанімаційні дії, адже більшість батьків в таку хвилину інстинктивно кидаються до дитини і заважають нам, а рахунок йде на секунди.

Власне, медиків, які спочатку підтримали ідею відкритості, було не так багато. Одні щиро вірять, що відвідувачі, навіть в халаті і бахилах, — це джерело інфекцій. Хоча в усьому цивілізованому світі, крім пострадянських країн, членів сім’ї пускають в реанімацію, і ніяких особливих проблем не спостерігається. Інших бентежить практична сторона питання: наші реанімації аж ніяк не одномісні. Якщо до 4-6 пацієнтів прийдуть по два відвідувачі (саме стільки дозволено пускати одночасно за новим положенням, а перебувати постійно поруч з хворим можна одній людині), їх треба десь розмістити і добре б виділити по табурету (на реанімаційні ліжка не завжди можна присісти).

Реанімація

Внутрішньолікарняні правила доведеться переписати

Найбільше непокоїть медиків присутність сторонніх для них людей там, де раніше не було прозорості. І це не обов’язково бажання приховати порушення. Просто раніше в реанімації можна було діяти, не думаючи про делікатність, дбайливість по відношенню до пацієнтів. Як написав від імені лікаря рівно 80 років тому Зощенко в «Історії хвороби»: «Я більше люблю, коли до нас хворі поступають в несвідомому стані. Принаймні тоді їм все до смаку, всім вони задоволені і не вступають з нами в наукові суперечки ».

Зараз в ідеалі медперсоналу доведеться вчитися терпінню, щоб відповідати на питання родичів не тільки раз в день, пояснювати виробляються маніпуляції, визначати, кого з відвідувачів пропускати, а кого попросити з палати. Навчитися співпрацювати, як на Заході. Зате в нагороду медики отримають людей, що забезпечують своєчасний догляд хворому, в той час як санітарок відверто не вистачає. Адже, як зазначено в наказі, відвідувачі, що знаходяться з пацієнтом більшу частину часу, можуть бути за їхньою згодою залучені до догляду за пацієнтом.

Ті ж пролежні — не просто дискомфорт для хворого, ця проблема позначається на швидкості його одужання. А якщо у людини буде більше шансів, виграють в кінцевому рахунку і близькі, і медики.

Вже пишуть в соцмережах засмучені відвідувачі, що в деякі реанімації як і раніше не пускають, посилаючись на внутрішньолікарняні правила. Аргумент цей не має сили. Адже ці документи рано чи пізно доведеться переписати, погодивши з наказом вищестоящої інстанції — МОЗ.

В яких випадках відвідувача не пустять на законодавчій підставі:
  • У нього ознаки інфекційного захворювання або він недавно контактував з таким хворим.
  • Він знаходиться в стані сп’яніння.
  • Він наполегливо втручається в роботу медперсоналу
  • Порушує спокій і приватність інших пацієнтів (говорить проти їхнього бажання, розглядає і тд.)
  • Він порушує процес терапії (наприклад, медичної апаратури)
  • Не пустять до дитини, якщо його батьки не дали на це дозволу (усного).
  • Попросять тимчасово вийти під час надання термінових реанімаційних дій
  • Не пустять, якщо в палаті біля цього пацієнта вже знаходяться двоє — за винятком особливих випадків (наприклад, при проведенні обряду хрещення).

Ірина Литовченко

Керівник благодійного фонду «Таблеточки»

Ми дали людям інструмент — наказ, який захищає їх права. Далі вже все залежить від позиції самої людини. Можна пасивно скаржитися в соцмережах, що не пустили, і сидіти в коридорі. А можна роздрукувати наказ і зайти з ним до головлікаря, звернутися до Міністерства охорони здоров’я, зателефонувати на «гарячу лінію» МОЗ, пообіцяти захищати свої права в суді. Поки що навіть в клініках, з якими ми давно працюємо, намагаються не пускати батьків після 18.00, хоча в наказі чітко вказано — цілодобово. Наступний крок — створюємо сайт, на якому буде детально розписано, куди звертатися, якщо не пускають, зразки заяви, правила відвідування — щоб відвідувачі реанімаційних відділень знали не тільки свої права, а й обов’язки. Є нюанси, що стосуються дитячих відділень, інтенсивної терапії новонароджених. Ми не залишимо цю тему, а плануємо перейняти кращий європейський досвід у цьому питанні. Так що наказ №592 — це не фінал, а початок процесу переображення реанімацій в більш дружні для пацієнтів і їх близьких відділення.