Поряд з усім відомими вітамінами існують і їх антиподи – антивітаміни. Як не дивно, але багато таких з’єднань використовуються в якості ліків.
Панацея від багатьох «болячок»
На початку 20 століття польський вчений, Казимир Функ зміг виділити перший вітамін в кристалічному стані. Це знаменне відкриття дозволило медикам справлятися з безліччю захворювань, причина яких крилася в недостатності вітамінів. Після цієї епохальної події весь науковий світ кинувся на пошуки нових біологічно-активних речовин. Незабаром були отримані нові вітаміни та їх синтетичні аналоги, які застосовувалися в терапії. Доволі довгий час учені вважали вітаміни нешкідливими сполуками, і керувалися принципом «чим більше, тим краще». Мабуть, самим затятим пропагандистом вживання надвисоких доз вітаміну С був видатний американський біохімік, двічі лауреат Нобелівської премії, Лайнус Полінг. Прожив вчений 93 роки, з яких останні 30 років регулярно вживав аскорбінову кислоту, дозування якої перевищувала добову потребу в 100 разів! Полінг вважав, що вітамін С – це найкраща профілактика онкозахворювань. Як не парадоксально, але вчений помер через ракову пухлину.
«Випадкові» ліки від раку
На початку 60-х років, коли вітамінна «істерія» ще бушувала в наукових колах, група вчених-хіміків вирішила синтезувати фолієву кислоту. Цей вітамін є ключовою ланкою в процесі біосинтезу білка, а також бере активну участь у кровотворенні. Таким чином, учені задалися, на перший погляд, благою метою – допомогти людському організму стати більш здоровим. Однак перші лабораторні досліди показали, що отриманий препарат навпаки – стримує ріст клітин (на щастя і пухлинних теж). І звичних для фолієвої кислоти ефектів від даного препарату не спостерігалося. Як показали подальші дослідження, виявляється, вчені синтезували НЕ фолієву кислоту, а дуже схожу на вітамін молекулу, яка є його антагоністом. Синтетичний препарат включався в цикли біохімічних перетворень замість фолієвої кислоти, тим самим зупиняючи каскад фізіологічних реакцій.
Антивітаміни – «діти» природи
Незабаром такі антивітаміни були виявлені і в продуктах. Наприклад, часте вживання риби може привести до незначного дефіциту вітаміну В (тіаміну). Вся справа в тому, що в рибі міститься специфічний фермент тіаміназа, яка руйнує вітамін. Також В-антивітаміни були виявлені в плодах чорниці, вишні та інших ягід. Однак руйнівна дія цих рослинних з’єднань мізерна, і вживання вище перелічених ягід не несе ніякої небезпеки для нашого організму.
Нещодавно в соєвих бобах був виявлений білок, який може сприяти розвитку рахіту у дітей. Навіть за умови нормального надходження в дитячий організм вітаміну D, кальцію і фосфору цей антивітамін може сприяти хворобі. Кулінарна обробка сої руйнує цей антивітамін і в такому стані їжа не несе ніякої небезпеки.
Цікава історія відкриття антивітаміну К, який міститься в листі конюшини. Довгий час вчені не могли зрозуміти причини поганого згортання крові у рогатої худоби. Як виявилося, вся справа в конюшині, яка входила в щоденний раціон тварин. Вітамін К відповідає за згортання крові і його руйнування призводить до зворотного ефекту.
Однак самими «грізними» антивитамінами, які дійсно завдають шкоди людському організму, є алкоголь і тютюн. Куріння і зловживання алкоголем можуть призвести до часткового вітамінного «виснаження», так як ці звички сприяють руйнуванню, або вимивання корисних компонентів з організму.
На службі у медиків
Сьогодні ряд антагоністів вітамінів використовують в якості терапевтичних засобів. Крім антагоніста фолієвої кислоти, що використовується в боротьбі з пухлинами, антивітаміни також застосовуються і в якості ліків при деяких інфекційних захворюваннях. Наприклад, антагоніст піридоксину (вітамін В6) ізоніазид використовується в якості антибактеріального засобу при туберкульозі. Недоліком такої терапії є те, що при неправильному використанні препарату, бактерії швидко розвивають резистентність (опірність) до нього. Крім того, у пацієнта можуть виникнути характерні симптоми вітамінної недостатності.
Роботи з відкриття нових видів антивітамінів тривають досі. Кількість вітамінних антагоністів вже обчислюється сотнями, проте далеко не всі є терапевтичними препаратами.
