Дистрофічні зміни ниркових тканин довго протікають безсимптомно. Лише при розвитку вираженої ниркової недостатності хворі звертаються до лікаря.
Дистрофічні зміни нирок (або ниркові нефрози) – група захворювань, при яких відбувається переродження ниркових канальців з порушенням їх основних функцій.
За перебігом захворювання, нефрози діляться на гострі і хронічні. У свою чергу гострі нефрози бувають пропасними і некротичними, а серед хронічних дистрофічних змін нирок розрізняють ліпоїдному і липоидно-амілоїдних дистрофії.
Найчастіше гарячковий нефроз розвивається на тлі різних інфекційних захворювань, наприклад грипі, пневмонії, тифі, туберкульозі та інших інфекційних процесах. Часто такий варіант нефроза не має жодних симптомів, і діагностується гарячковий нефроз випадково. Характерним лабораторним показником при цьому недугу явялется наявність ниркових епітеліальних клітин у сечі. Як правило, гарячковий нефроз не вимагає ніякого спеціального лікування. Через деякий час після нормалізації температури тіла функція нирок повністю відновлюється.
Що стосується некротичного нефрозу, то ця форма захворювання характеризується значними дистрофічними змінами в ниркових канальцях.
Причинами некротичного нефрозу найчастіше є отруєння різними хімічними речовинами (солі важких металів, кислоти та інші токсичні сполуки). Як і у випадку з гарячковим нефрозом, некротична форма захворювання може виникнути на тлі важкого інфекційного процесу.
Обов’язковим компонентом у лікуванні некротичного нефрозу є введення специфічних протиотрут до токсичних речовин. У разі тяжких форм захворювання з необоротним ураженням нирок вдаються до діалізу.
Амілоїдна дистрофія нирок – захворювання, пов’язане з обмінними порушеннями в організмі, при яких в тканинах і органах, в тому числі нирках, відкладається амілоїдний білок.
Що стосується ліпоїдної дистрофії нирок, то дане захворювання характеризується відкладенням жирових включень в ниркових канальцях. Однак липоїдний нефроз зустрічається досить рідко і зазвичай він поєднується з амілоїдною дистрофію.
Найчастіше причинами амілоїдної-ліпоїдної дистрофії нирок є хронічні запальні процеси, нагноєння, а також захворювання сполучної тканини (наприклад, ревматоїдний артрит, бактеріальний ендокардит, пухлинні новоутворення).
Аналіз сечі неінформативний так як при гідронефрозі сеча з ураженої нирки може в сечовий міхур і не надходити.
Протягом тривалого часу при ліпоїдній і амілоїдній дистрофії хворі, як правило, не відчувають ніяких хворобливих симптомів. Тільки при появі набряків, слабкості та інших симптомах наростаючої ниркової недостатності, хворі звертаються за допомогою до фахівця.
Через велику кількість білка, що виділяється з сечею, розвивається виражена набряклість. При лабораторному дослідженні сечі крім надлишкового білка виявляються лейкоцити, еритроцити і епітеліальні циліндри. Крім того, для амілоїдної-ліпоїдної дистрофії нирок характерне істотне підвищення рівня холестерину в крові.
Лікування дистрофії нирок в першу чергу необхідно починати з усунення фонових захворювань: хронічних інфекційних процесів, пухлин та інших порушень, що посилюють перебіг хвороби. Необхідно дотримуватися щадного режиму з обмеженням фізичної активності. На стадії протеїнурії (наявності білка в сечі) призначається дієта, при якій хворому необхідно вживати не менше 1,5 г тваринного білка на один кілограм маси тіла (приблизно 90-120 грам білка на добу). Споживання жирів потрібно обмежити до 60 г на добу, а вуглеводів з’їдати не більше 500 грамів на день. Якщо немає набряклості, то кухонна сіль не обмежується. Також при амілоїдній дистрофії рекомендується споживання фруктів і овочів, багатих вітаміном С.
При вираженій набряклості кухонна сіль обмежується, а хворому призначаються сечогінні засоби. У деяких випадках доречне застосування тиреоїдних гормонів, тому що при дистрофіях нирок часто буває порушена функціональність щитовидної залози.
При підвищеному артеріальному тиску лікар призначає гіпотензивні засоби.
