Довіра — це риса, про яку рідко говорять у контексті здоров’я та довголіття. Але нове дослідження свідчить: саме вона може мати значний вплив на загальне самопочуття, рівень стресу і навіть тривалість життя.
Люди, які більше довіряють — особливо у близьких стосунках, — частіше повідомляють про нижчий рівень стресу, кращу емоційну стійкість та кращі показники здоров’я. І щоб розвинути цю рису, не обов’язково стрибати в «емоційну прірву» — достатньо навчитися помічати надійність у щоденних ситуаціях і поступово дозволяти собі емоційну відкритість.
Довіра — це не наївність, а внутрішня впевненість і здатність бути відкритим, зберігаючи пильність і залишаючись у теперішньому моменті.
У наш час довіряти складніше, ніж будь-коли. Ми живемо в епоху інтернет-шахрайства, фейкових профілів, штучного інтелекту та соцмереж, де важко зрозуміти, кому і чому можна вірити. Проте нещодавнє дослідження, опубліковане в журналі Psychological Bulletin Американської психологічної асоціації, показало, що люди з вищим рівнем довіри — як до інших людей, так і до соціальних інституцій — демонструють вищий рівень добробуту. А добробут, як стверджують науковці, — це не лише показник якості життя, але й фактор, який напряму впливає на здоров’я і тривалість життя.
За словами нейропсихолога докторки Санам Хафіз, люди, які відчувають, що можуть покладатися на інших — як у близьких стосунках, так і в суспільстві загалом — мають нижчий рівень стресу, краще контролюють емоції і почуваються в безпеці.
«Ці чинники позитивно впливають не лише на психічне здоров’я, а й на фізичне», — пояснює вона. Відсутність довіри призводить до самотності, тривожності та хронічного стресу. А останній, як доведено, пов’язаний із запаленнями, серцево-судинними хворобами, зниженням імунітету та навіть когнітивними порушеннями.
Навпаки, довіра до інших знижує рівень кортизолу (гормону стресу) і сприяє здоровій поведінці: соціальній активності, своєчасному зверненню за медичною допомогою, дотриманню корисних звичок. «Довіра — це не просто приємне почуття, це потужний психологічний ресурс, який із роками допомагає зберігати емоційну стійкість і фізичне здоров’я», — додає Хафіз.
Особливо важливою є міжособистісна довіра — до родини, друзів, партнера. Саме вона, як показує дослідження, найбільше впливає на наше благополуччя. «У терапії ми часто бачимо, що сильна підтримка з боку близьких — один із головних факторів одужання», — каже докторка Патріс Ле Гуа, психотерапевтка і фахівчиня з сімейних стосунків.
Це особливо актуально для літніх людей, які з віком змушені більше покладатися на інших. «Якщо навколо є люди, яким можна довіряти, рівень щастя і задоволення життям зростає», — додає вона.
Навіть знаючи про всі переваги довіри, багатьом буває складно відкритися — особливо якщо довіра колись була зраджена. Але психологи переконують: цьому можна навчитися. Ось кілька практичних порад.
Будувати довіру — це процес. За словами професорки психології Синтії Веджар, він починається з побутових ситуацій. Звертайте увагу на надійність людей поруч: чи дотримуються вони обіцянок, приходять вчасно, поводяться послідовно. Такі спостереження закладають основу для глибших стосунків.
Хафіз радить також спостерігати, чи дії людей відповідають їхнім словам, чи поважають вони ваші кордони, чи слухають вас без осуду. Довіра формується саме в таких дрібницях.
Як зазначає докторка Ханна Голмс, психотерапевтка та засновниця Holmes Psychology & Consulting, довіра завжди передбачає певну частку ризику. Особливо для тих, кого не раз підводили. Але це мають бути невеликі, контрольовані ризики — наприклад, поділитися незначною особистою історією чи довірити людині нескладне завдання.
Довіра — це не тільки про інших, а й про власну установку. За словами докторки Торі Броемс, довіра часто залежить від загального емоційного стану: коли ми в гарному настрої — ми відкритіші до довіри, а коли зневірені — навпаки.
Патріс Ле Гуа наголошує: якщо вам важко довіряти, на це, ймовірно, є вагомі причини — травми, зради, досвід минулого. Але важливо не переносити ці болючі історії на людей, які не мають до них жодного стосунку.
Вона часто запитує клієнтів: «Чи ця стара рана доречна в цих нових стосунках?» Це допомагає усвідомити, що навіть якщо колись ви були в небезпеці, зараз можете бути в безпеці. І що ще важливіше — навчитися довіряти собі: своєму інстинкту, відчуттю безпеки, здатності бачити, чи людина заслуговує на довіру.
Докторка Хафіз підкреслює: щоб довіряти, важливо залишатися в теперішньому моменті, а не чекати, що нова людина вчинить так само, як та, що вас зрадила. Це вимагає усвідомлення й терпіння, але можливо. Допомагає також встановлення чітких емоційних кордонів — коли ви знаєте, що можете сказати «ні», піти або захистити себе, вам простіше дати іншим шанс.
Довіра — це як м’яз, який потрібно тренувати. Але це не означає, що варто беззастережно відкриватися кожному. Як пояснює Броемс, краще застосовувати так звану «реалістичну довіру» — запитуйте себе: чи ця людина виконує обіцянки, чи поважає межі, чи її дії збігаються зі словами?
Веджар додає, що важливо відрізняти розсудливість від цинізму. Обидва підходи передбачають обережність, але розсудливість — це відкритість до нових даних, а цинізм — це апріорна підозра і негатив.
У підсумку, здорова довіра — це не про наївність. Це про вміння бути емоційно відкритим, зберігаючи обачність. Як підсумовує Хафіз: «Довіру не дарують одразу — її потрібно заслужити діями. І це нормально».