Кожен день ми бачимо жахливі кадри війни в Україні: розбомблені хати, вибухи та тіла, що лежать на вулицях. Більше 4 мільйонів українців покинули свої будинки, майже половина з них виїхала в інші країни.
Але є і інша, менш помітна війна — проти бактерій і вірусів, які також представляють загрозу. Вони неминуче заразять частину населення і можуть розширитися по всій Європі. Як слідство, як українці, так і їх сусіди можуть постраждати на іншому фронті – інфекційних захворювань, розповідається в статті, опублікованій у WebMD.
Андрій Зінчук, д. мед. наук, лікар-реаніматолог Єльського університету, який народився в Україні та іммігрував у США, вважає, що рівень захворюваності туберкульозом і ВІЛ в Україні ще до війни був досить високим. “Особливість проблеми системи охорони здоров’я в Україні полягає в тому, що через політичну нестабільність важко підтримувати постійну політику”, — говорить він. Першим потрясінням став розпад СРСР, який привів до “епідемії людей з ВІЛ, гепатитом і вживанням опіоїдів“, говорить він. Наступна була Помаранчева революція 2004 року через фальсифікації під час президентських виборів.
У 2014 році сталася Революція Гідності. Тодішній президент Віктор Янукович втік до Росії, яка анексувала Крим і організувала сепаратистські псевдодержавні утворення – “ЛНР” і “ДНР”. Це призвело до війни на сході України, яка розпочалася в 2014 році і забрала багато життів. Згодом, зазначає Зінчук, “відбулися колосальні зміни в способах надання медичної допомоги, а також колосальне зростання медикаментозного забезпечення хронічних захворювань”.
Видатки на здоров’я в Україні продовжують залишатися досить низькими. Ще до нинішнього конфлікту, відзначає Зінчук, щорічні витрати на здоров’я в Україні становили близько $600 на людину. Для порівняння, близько $4,5 тис витрачається на людину в Німеччині і $12,5 тис – в США.
Незважаючи на низькі витрати, до війни доступ до таких ліків, як інсулін для лікування діабету та антибіотики для лікування туберкульозу, був стабільним. Але тепер, каже Зінчук, його родичам довелося мігрувати з Києва до сільської місцевості, і, хоча вони в безпеці, в них “немає водопроводу, і їм доводиться топити будинок дровами”. Що ще більш важливо, поставки лікарів в і регіоні нестабільні.
Д.м.н. Стен Вермунд, декан Єльської школи громадського охорони здоров’я, говорить, що велику небезпеку, особливо для дітей, має відсутність чистої води, що може викликати поширення інфекцій, і як слідство – різні кишкові інфекції.
“Вода Маріуполя більше не придатна для споживання, але люди все рівно її п’ють”, — говорить він. “Каналізаційні системи знищені, а нечистоти просто скидаються до річок”.
Є одна хороша новина, яка може зменшити поширення інфекційних захворювань. На відміну від останньої Другої світової війни чи постійних конфліктів на Ближньому Сході, в Африці та Південній Азії, біженців від війни в Україні часто селять в приватних домах по всьому Польщі, Німеччині та інших країнах, а не в більших переміщених – таборах для переміщених осіб.
Хоча COVID-19 не так високо стоїть у списку хвороб, як туберкульоз чи ВІЛ, він залишається великою проблемою для спеціалістів з інфекційних захворювань.
Минулої восени Україна поступалася тільки США і Росії з кількості смертей від COVID-19 і вийшла в топ-10 по зараженню. Незважаючи на ці цифри, лише 35% людей зробили початковий набір щеплень.
Скупченість, погане повітря також можуть привести до спалахів на кір, подібних до тих, що сталися в Україні в 2017-2020 роках, в результаті чого було зареєстровано більше 115 000 випадків. CDC вважає, що в Україні високий ризик нового масштабного спалаху кору через її високу заразність.
За даними Європейського центру профілактики та контролю захворювань (ECDC), Україна посідає друге місце в Європі за кількістю випадків захворювання на туберкульоз (28 539). Це також одна з 10 країн світу з найвищим рівнем туберкульозу з лікарською резистентністю — 27%. Країна також посідала друге місце щодо ураження туберкульозом і ВІЛ (26%) ще до війни.
Експерти кажуть, що війна є ідеальним засобом розповсюдження для туберкульозу, чому сприяють голод і скупченість у погано провітрюваних приміщеннях.
Стійкий до ліків туберкульоз був однією з найбільших проблем ще до війни. Д.м.н Фредерик Алтіс, епідеміолог з Єльського університету та спеціаліст з наркоманії, зазначив у своїй доповіді: “Якщо лікування туберкульозу припиняється, це не тільки викликає потенційний рецидив захворювання, але і викликає полірезистентне туберкульозне захворювання”, і пацієнти можуть знову стати заразними.
Особливо у відношенні тріади ВІЛ-туберкульоз та вживання опіоїдів експерти підкреслювали, що ці проблеми цілком піддаються лікуванню при підтримці, і після лікування вони не становлять небезпеки для інших.
До війни нараховувалося приблизно 260 000 людей з ВІЛ в Україні. Кількість нових діагнозів ВІЛ у 2017 році була другою за кількістю в світі – 37 на кожні 100 000, поступаючись тільки в Росії з 71 на 100 000.
“Коли Крим був захоплений російськими військами в 2014 році, відразу ж виникла криза серед споживачів ін’єкційних наркотиків, які проходили програми лікування від наркозалежності, тому що в Росії заборонено вживання бупренорфіну або метадону”, — говорить Вермунд з Єльського університету. Ці можливості закрилися, і всі споживачі наркотиків, які відмовилися від своєї залежності, шукали заміну, якою виявився героїн.
Алтис каже, що з 800 пацієнтів у регіоні, які пішли внаслідок цього з життя, “10% померли протягом 6 місяців через залежність від небезпечних наркотиків. Деякі отримали передозування або закінчили життя самогубством, тому що не змогли отримати лікування. Вони пережили жахливу абстиненцію і стрес”.
Внаслідок переходу на нелегальні ин’єкційні наркотики різко підвищився рівень носіїв ВІЛ. “50% пацієнтів, які приймають метадон, інфіковані ВІЛ, — говорить Алтис. “Якщо вони перестануть приймати метадон, вони перестануть приймати і ліки від ВІЛ. Їх життя стане хаотичним і дуже дестабілізованим”.
Цей досвід може скоро повторитися. В Україні було два заводи з виробництва метадону — в Одесі та Харкові, які зараз закриті через війну.
Хоча підприємці намагаються імпортувати метадон і багато інших наркотиків, існують величезні проблеми з ланцюжками поставок, відзначає Алтис. “В результаті нехватки лікарів, відсутності стерильних шприців люди будуть ділитися шприцами; вони будуть у відчаї”, – як слідство, Україні загрожує вибух захворюваності ВІЛ.
Фахівці говорять, що уряд Польщі та інші країни, що приймають біженців, повинні надавати їм “гарантію того, що їх медична інформація не буде передана іншим”, щоб інфіковані не боялися зізнаватися в тому, що потребують спеціального лікування та звертаються за медичною допомогою.
Д. наук, мікробіолог Олена Ржепишевська, що народилася в Україні (Університет Умео в Швеції), говорить, що європейські дослідники туберкульозу розробили базу даних, у яких пацієнти з туберкульозом можуть бути спеціально розміщені на поселення до розуміючих їх проблеми господарів.
Через цю мережу вони можуть отримати житло та ліки.
На додаток до звичайних діарейних захворювань, таких як кишкова паличка, що очікуються через погані санітарні умови, серйозне занепокоєння викликає поліомієліт.
Восени 2021 року в Україні виник спалах поліомієліту з двома випадками паралічу та 20-ма більш слабкими наслідками. Оскільки поліомієліт паралізує лише одну людину з 200 інфікованих, багато інших випадків, ймовірно, залишилися непоміченими. Кампанія вакцинації тільки стартувала, коли почалася війна.
ECDC також повідомляє про високі показники стійкості антибіотиків в Україні, особливо серед поширених бактерій, включаючи кишкову паличку.
Через це рекомендується біженцям, що потребують госпіталізації, ізолюватися і перевірятися на наявність стійких до ліків патогенів. Ці інфекції часто ускладнюють військові травми та рани.
Можна уникнути багатьох із цих потенційних проблем, пов’язаних із війною на Україні та переміщенням мільйонів її громадян. Зокрема, здійснюються спроби вакцинації біженців.
ВОЗ зробила пріоритетну роботу з країнами, які приймають біженців, зокрема шляхом вакцинації дітей від кору, краснухи та COVID-19. Європейський Союз також закупив вакцини від поліомієліту та туберкульозу.
Але Росія вела активну антивакцинальну кампанію в Україні, одночасно виступаючи за вакцини в Росії.
Таким чином, продовжуючись, війна в Україні усугубила медичні проблеми, які громадяни України мають як удома, так і в якості біженців, потрапляючи до інших країн.
Удосконалення контактів між громадськими організаціями та урядами, а також зміцнення довіри біженців можуть мати велике значення для обмеження інфекційних захворювань, які можуть спалахнути в результаті війни.