Хвороба котячих подряпин, або феліноз — це інфекційне захворювання, яке викликається бактеріальними внутрішньоклітинними патогенами, та являє собою регіонарне («місцеве») запалення лімфатичних вузлів. З’являється феліноз в результаті контакту з котом — після його укусу або дряпання. Від розвитку хвороби котячих подряпин найчастіше страждають діти у віці до 10 років. Важливо відзначити, що дана патологія не передається від однієї людини іншій, а самі кішки не хворіють і є лише носіями.
Причиною хвороби котячих подряпин є контакт з кішкою, в результаті якого на тілі людини виникають подряпини, укуси, подряпини.
Головним збудником є грамнегативна бактерія Bartonella henselae, яка є внутрішньоклітинним паразитом. В навколишньому середовищі бартонелла не активна і малостійка, при підвищенні температури до 60°C і вище — швидко гине.
Після контакту з кішкою і появи подряпини або потертості в цьому місці починається розвиватися місцева запальна реакція через проникнення Bartonella henselae. В окремих випадках такі подряпини або укуси можуть довго не гоїтися, виразкуватись, покриватися кіркою, проте найчастіше — просто непомітні. Далі збудник хвороби котячих подряпин по лімфатичних судинах потрапляє в регіонарний лімфовузол, що призводить до розвитку запалення — так званого регіонарного лімфаденіту — головного симптому захворювання. Якщо бактерія потрапляє в кров’яне русло, долаючи лімфатичний бар’єр — починається гематогенне поширення по всьому організму, що призводить до ураження всіх органів і систем.
Симптоми фелінозу слід розділити на кілька етапів:
Інкубаційний етап, або латентний період нічим себе не проявляє і може тривати від 2 діб до 2 місяців.
В кінці латентного періоду розвиваються симптоми початкового етапу захворювання. Найчастіше у дітей з’являється слабкість і загальне нездужання, порушення сну і швидка стомлюваність до вечора, апатія.
До кінця першого тижня, крім вищевказаних симптомів, часто виникає гепатолієнальний синдром, що характеризується збільшенням печінки і селезінки.
Подальше прогресування захворювання призводить до появи фебрильної температури (до 38,0-39,0°С) і збільшення регіонарних лімфовузлів.
Якщо подряпина є в області шиї, в першу чергу уражаються шийні і пахвові групи лімфатичних вузлів, в області стегна — пахові і так далі.
При пальпації лімфовузол щільний, дуже болючий і незміщується; може досягати розмірів більше 4 см в діаметрі. Якщо не настає період ремісії, можливо нагноєння лімфатичного вузла і поява симптому «флуктуації» — коли по периферії є щільна стінка, а всередині — м’який, рідинний вміст. Коли відбувається розкриття цього гнійника, лімфовузол стає меншим, стає щільним і «заростає» сполучною тканиною. Цей процес займає в середньому 2,5 місяці.
Через 2,5 тижні після початку захворювання, якщо нагноєння не спостерігається, лімфаденіт поступово самостійно проходить, повністю зникаючи на 5 тижні хвороби. Важливо пам’ятати, що рецидиви фелінозу зустрічаються досить часто, тому ключовою дією після одужання є профілактика.
При поширенні бактерій по всьому організму можуть розвиватися:
Рідко зустрічаються атипові форми хвороби котячих подряпин: легенева (ураження альвеолярного дерева), абдомінальна (симптоми «гострого живота»), ангінозна (з розвитком больового синдрому в області серця і за грудиною), очна (ураження кон’юнктиви, особливістю є ураження лише одного ока). Основна небезпека розвитку таких форм захворювання полягає в тому, що не завжди вдається поставити правильний діагноз.
При відсутності регіонарного лімфаденіту і «легкому» перебігу захворювання, коли встановити діагноз не представляється можливим, застосовується симптоматичне лікування, тобто: появу температури необхідно купірувати антипіретиками (ліки, що знижують температуру), головні болі — нестероїдними анальгетиками, і так далі.
У разі встановлення фелінозу, до симптоматичного лікування додаються фізіотерапевтичні методи: УВЧ-терапія, діатермічна терапія («електролікування»). При прогресуванні захворювання, розвитку гнійних ускладнень і тривалості захворювання більше 4 тижнів без поліпшення стану — застосовують антибіотики з групи макролідів. У дітей і підлітків (старше 10 років) також можуть застосовуватися антибіотики тетрациклінового ряду.
При вираженості клінічної картини та важкому стані пацієнтів доцільно застосовувати глюкокортикоїди.
Коли температура тіла і загальний стан приходять в норму, а також спостерігається регрес лімфаденіту — антибіотики відміняють.
В даний час специфічна профілактика, яка допомогла б повністю уникнути розвитку патології, відсутня.
Першою і головною ланкою профілактики хвороби котячих подряпин — це відсутність чи обмеження контакту з котячими. Це дозволить уникнути появи подряпин, саден або укусів і запобігти розвитку захворювання.
Другим моментом є знищення бліх у котів і кішок, які можуть переносити бартонелл і заражати домашню тварину.
І третьою ланкою є обробка місця укусу або подряпини: слід ретельно промити рану водою з милом і обробити антисептиком. Лужне середовище і антисептичний розчин згубно впливають на даний вид бактерій.
Останнім часом відзначають підвищення захворюваності дітей навіть після «лизання» шкірних покривів у дитини без подряпин чи укусів. Тому, якщо в сім’ї є тварини і маленькі діти, батькам потрібно бути уважнішим до своєї дитини. І при появі ознак захворювання негайно звертатися до лікаря.