Парк розваг в Прип'яті не опрацював ні дня: його повинні були запустити 1 травня 1986 року.
З 1995 року Чорнобиль і Прип’ять почали відкривати для туристів, і вже сьогодні кожен повнолітній громадянин може законно приїхати сюди з екскурсією. Мені пощастило побувати в Зоні відчуження двічі, переночувати в місцевому готелі, обійти всі умовно безпечні місця і дізнатися, чим занедбані землі так приваблюють приїжджих.
Парк розваг в Прип’яті не працював ні дня: його повинні були запустити 1 травня 1986 року.Екскурсії в Зону відчуження складно назвати дешевими – як мінімум тому, що в їх вартість входить проїзд з Києва і назад, послуги супроводжуючих і обов’язкова страховка. Планові одноденні екскурсії обійдуться в 30-150 доларів, індивідуальні – в 70-500 доларів. Дво- і триденні тури теж не допоможуть заощадити: в їхньому випадку розщедритися доведеться на харчування і нічліг в одному з Чорнобильських готелів. Також на додаткові 10 доларів можна взяти в оренду дозиметр, але якщо ви старанний турист, який не відходить від гіда ні на крок, в цьому немає необхідності: всі маршрути максимально безпечні, а шанси потрапити в брудне місце дуже невеликі.
Гід люб’язно розповів нам про нелегальних і дешевших способах потрапити в Зону, але сталкерство порушує вимоги радіаційної безпеки, може спричинити за собою кримінальну відповідальність, зустріч з браконьєрами або дикими тваринами.
Найвразливіші туристи починають прикривати обличчя від «радіаційного пилу» вже на в’їзді в 30-кілометрову зону (КПП «Дитятки»), де фон в 11 мкР / год трохи «програє» київським (на Майдані в звичайний погожий день дозиметр показує до 15 мкР / ч). У Чорнобилі теж чисто – 17 мкР / год при допустимій нормі в 25-30 мкР / год роблять місто цілком придатним для життя. І тут дійсно живуть: працівники Зони проводять в Чорнобилі 15 днів в місяць, і деякі з них насправді задоволені таким вільним графіком.
У травні 2015 року Чорнобиль зустрічав нас жвавими вулицями: ліси в Зоні відчуження горіли, тому в місті було багато пожежних з Київської області. У вільний від роботи час вони їли морозиво, гладили місцевих собак і дивилися на переляканих туристів добродушно і поблажливо. Цього разу поїздка припала на 1 травня, і місто було порожнім: кількість туристів помітно скоротилося через свята Пасхи.
Обидва візити створили стійке відчуття, що Зону охочіше відвідують іноземці: вони менше знають про катастрофу і, отже, менше бояться міфів про радіацію. Туристів з України та Білорусі старше 30 мені побачити теж не довелось, а ось літніх німців, японців, американців, поляків і канадців – більш ніж достатньо.
Одно- і дводенні екскурсії мають схожий сценарій: спочатку вас водять по охайному Чорнобилю, потім провозять через КПП в 10-кілометрову зону, показують ЧАЕС і везуть в Прип’ять. Прип’ять – прекрасна ілюстрація урочистості природи: гуляючи по зарослим вулицям і зустрічаючи сліди диких тварин, дуже гостро відчуваєш крихкість людського життя.
Місто-привид неодноразово мили, тому більшість стежок тут безпечні для прогулянок. Фонить лише грунт і мох, на які люб’язні гіди радять не наступати. Також слід пам’ятати, що багато будинків в Прип’яті знаходяться в аварійному стані, і заходити туди заборонено.
Один з супроводжуючих розповів нам історію про молодих екстремалів, які вирішили зайнятися сексом прямо на даху місцевого готелю Полісся. Після цього інциденту за приїжджими почали доглядати ретельніше, і чим молодший і більш рухливий ваш гід, тим безпечнішими будуть маршрути (супроводжуючі старшого віку, здається, більш поблажливі до цікавості туристів).
Переконавшись, що в Прип’яті немає двоголових чудовиськ і блукаючих аномалій, втомлені і задоволені туристи повертаються в Чорнобиль. Тут їм належить пообідати (повечеряти) і, в разі дводенного туру, переночувати. Всі продукти в місцевих їдальнях привозять з Києва, тому вони повністю безпечні. Радіаційний фон в готелях теж в порядку, але розраховувати на особливі зручності годі й говорити – в кінці кінців, це екстремальний туризм, а не спа-курорт.
На початку травня в нашому готелі було холодно і сиро, катастрофічно не вистачало ковдр і теплої води. Але неповторна атмосфера Зони відчуження перекреслила всі незручності: ночі тут тихі і темні, повітря свіже й запашне, а сон міцний і спокійний. Те, що потрібно для закостенілих офісних працівників.
На наступний день вас ще раз ситно і смачно погодують, відвезуть на колишній секретний об’єкт Чорнобиль-2 і познайомлять з самоселами. Самі себе вони так не називають, радіації не бояться, запросто харчуються місцевою рибою, грибами і овочами. Працівники Зони розводять руками: більшості з цих людей за 80, і страх смерті їм уже не відомий.
Залишаючи Чорнобильську зону відчуження, кожен турист зобов’язаний двічі пройти радіаційний контроль. При мені прилади жодного разу не сигналізували про небезпеку, оскільки приїжджих дійсно не водять в брудні місця. Однак страшилки про людей, що залишали на КПП штани або взуття, можуть виявитися корисними: деякі туристи дійсно не проти прихопити з Прип’яті протигаз, книгу, дитячий малюнок або страшну ляльку без очей.
По дорозі до Києва ми розговорилися з меланхолійним літнім британцем, подорожуючим без фотоапарата і телефону. Що занесло його до Чорнобиля? Чому з усіх райських куточків Землі він вибрав саме Зону відчуження?
– Це історія моєї планети, – відповів він, трохи подумавши. – Люди повинні пам’ятати, що накоїли.
Автор: Марія Ніткіна