Проблеми лікарської таємниці в онкології стоять особливо гостро. Далеко не кожен пацієнт готовий почути невтішний діагноз.
Лікарська таємниця – етично-моральне і юридичне поняття, яке стосується відносин між лікарем, пацієнтом і суспільством. Лікар зобов’язаний зберігати таємницю про стан здоров’я пацієнта, не розголошуючи її нікому іншому, за винятком деяких випадків.
У практиці лікаря-онколога проблема лікарської таємниці особливо актуальна. В першу чергу це пов’язано з тяжкістю захворювання, а також складнощами в лікуванні та діагностиці. Специфіка лікарської таємниці в онкології полягає в доцільності приховування інформації перед самим пацієнтом. Чи виправдано це? Чи варто приховувати страшний діагноз для того щоб не дати хворому приводу для переживання?
В недавньому минулому лікарі-онкологи брали на себе відповідальність не розголошувати пацієнтові його діагноз. Мотивація такого кроку була в тому, що морально пригнічений пацієнт має набагато менше шансів на успішне лікування. При цьому лікарями вивчався рівень інтелекту пацієнта, психологічний мікроклімат у сім’ї та ряд інших особливостей, що дозволяють їм якісно приховати інформацію від хворого.
Багато лікарів-онкологів можуть привести приклади того, коли правда про діагноз настільки придушувала стан хворого, що справа доходила до самогубств. Тому попередня оцінка психологічного стану хворого гранично важлива. Хоча бувають і випадки, коли психологічно врівноважений сильний пацієнт, який готовий боротися з будь-якою хворобою, за короткий час втрачає самовладання і стає розгубленим.
Ще в 50-х роках минулого сторіччя в США повністю відмовилися від приховування діагнозу від онкологічних хворих. Таке рішення було ухвалене у зв’язку з рухом на захист прав людини. Американський професор Дан Б. Доббс вважав, що сказавши всю правду пацієнтові, медицина дозволить людині самій приймати рішення. Можливо, воно буде і неправильним, однак держава повинна дати право людині самій вирішувати свою долю.
Радянські лікарі займали діаметрально протилежну точку зору, намагаючись відгородити хворого від руйнівної інформації. Багато вітчизняних лікарів дивувалися від своїх американських колег, коли останні дозволяли собі часом жорстку відвертість з пацієнтом. Проте через час наші лікарі, вивчивши цілком західний досвід, зрозуміли, що такий підхід в першу чергу диктується самим суспільством. Пропаганда здорового способу життя та медичних знань (у тому числі й онкологічних) в США значна. За допомогою засобів масової інформації американці дізнаються про десятки тисяч успішних операцій з лікування раку. Про свою перемогу над раком охоче діляться політики, бізнесмени, актори і музиканти, тим самим даючи зрозуміти, що рак не вирок.
На відміну від США, в питаннях лікування раку наше суспільство більше песиміст, ніж оптиміст. Ми часто чуємо про невдалий результат лікування онкологічного захворювання, ніж про успішну перемогу над хворобою. Частково це обумовлено недоступністю сучасних ефективних засобів для якісної діагностики та лікування пухлинних захворювань. Частково – це відсутність грошових коштів у хворого для отримання адекватної медичної допомоги. І, звичайно ж, однією з основних причин є погане інформування населення про необхідність своєчасної діагностики онкологічних захворювань, адже на початкових стадіях часто від них можна повністю позбутися.
Сучасні лікарі намагаються повністю інформувати хворого про діагноз, оскільки пацієнт повинен знати проблему, з якою йому належить впоратися. Природно, такий підхід виправданий далеко не завжди, і іноді лікар (беручи до уваги особливості пацієнта) вдається до своєрідного формулювання встановленого діагнозу. При цьому лікарю необхідно викласти діагноз таким чином, щоб пацієнтові довелося погодитися на проведення необхідного лікування.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ЯК ПЕРЕЖИТИ ДІАГНОЗ “ОНКОЛОГІЯ”