Померти можна і від застуди та нежитю, і від гикавки – ймовірність становить незначні частки відсотка, але вона є. Смертність від банального грипу становить до 30% у дітей віком до року і людей похилого віку. А якщо підчепити одну з дев’яти найбільш небезпечних інфекцій, частками відсотка буде обчислюватися шанс одужати.
1 місце серед смертельних інфекцій дісталося губчастій енцефалопатії, вона ж хвороба Крейтцфельда-Якоба. Інфекційний агент-збудник виявлений порівняно недавно – з пріонними захворюваннями людство познайомилося в середині ХХ століття. Пріони – білки, що викликають порушення функцій, а потім і загибель клітин. Через особливу стійкість можуть передаватися від тварини до людини через травний тракт – людина захворює, з’ївши шматок яловичини з нервовою тканиною зараженої корови. Хвороба дрімає роками. Потім у пацієнта починають наростати розлади особистості – він стає неакуратним, сварливим, впадає в депресію, страждає пам’ять, іноді – зір, аж до сліпоти. За 8-24 місяці розвивається деменція (слабоумство), хворий гине від порушень мозкової діяльності. Захворювання дуже рідкісне (за останні 15 років захворіло всього 100 чоловік), але абсолютно невиліковне.
Вірус імунодефіциту людини змістився з 1 на 2 місце зовсім недавно. Його теж відносять до нових захворювань – до другої половини XX століття про інфекційних ураженнях імунної системи лікарі не знали. За однією з версій, ВІЧ з’явився в Африці, перейшовши до людини від шимпанзе. За іншою – вирвався з секретної лабораторії. У 1983 році вченим вдалося виділити інфекційний агент, що викликає ураження імунітету. Вірус передавався від людини до людини через кров і сперму при контакті з пошкодженою шкірою або слизовою оболонкою. Спочатку на ВІЛ хворіли люди з «групи ризику» – гомосексуалісти, наркомани, повії, але по мірі розростання епідемії з’явилися випадки зараження через переливання крові, інструменти, при пологах і т. д. За 30 років епідемії ВІЛ вразив понад 40 мільйонів чоловік, з яких близько 4 мільйонів вже померли, а решта можуть померти, якщо ВІЛ перейде в стадію СНІД – ураження імунітету, що робить організм беззахисним до будь-яких інфекцій. Перший задокументований випадок одужання зафіксований в Берліні – хворому на СНІД зробили успішну пересадку кісткового мозку від донора, стійкого до ВІЛ.
Почесне 3 місце займає Rabies virus, збудник сказу. Зараження відбувається через слину за допомогою укусу. Інкубаційний період становить від 10 днів до 1 року. Захворювання починається з пригніченого стану, злегка підвищеної температури, свербежу і болю в місцях укусу. Через 1-3 дні виникає гостра фаза – сказ, який лякає оточуючих. Хворий не може пити, будь-який різкий шум, спалах світла, звук поточної води викликають судоми, починаються галюцинації і напади буйства. Через 1-4 дні страшні симптоми слабшають, але зате з’являються паралічі. Хворий гине від дихальної недостатності. Повний курс профілактичних щеплень знижує ймовірність захворювання до сотих часток відсотка. Однак після появи симптомів хвороби одужання практично неможливе. За допомогою експериментального «Мілуокського протоколу» (занурення у штучну кому) з 2006 року вдалося врятувати чотирьох дітей.
Під цим терміном ховається ціла група тропічних інфекцій, спричинених філовірусами, арбовірусами і аренавірусами. Деякі лихоманки передаються повітряно-крапельним шляхом, деякі через укуси комарів, деякі – безпосередньо через кров, заражені речі, м’ясо і молоко хворих тварин. Всі геморагічні лихоманки відрізняються високою стійкістю інфекційних носіїв, не руйнуються у зовнішньому середовищі. Симптоматика на першому етапі схожа – висока температура, марення, болі в м’язах і кістках, потім приєднуються кровотечі з фізіологічних отворів тіла, крововиливи, порушення згортання крові. Часто уражаються печінка, серце, нирки, через порушення кровопостачання може виникнути некроз пальців рук і ніг. Смертність – від 10-20% при жовтій гарячці (найбезпечніша, існує вакцина, піддається лікуванню) до 90% при лихоманці Марбурга і Ебола (вакцин та лікування не існує).
Yersinia pestis, бактерія чуми давно зійшла з почесного п’єдесталу найбільш смертоносної. Під час Великої Чуми XIV століття, цій інфекції вдалося знищити близько третини населення Європи, у XVII столітті вона викосила п’яту частину Лондона. Проте вже на початку XX століття російський лікар Володимир Хавкін розробив так звану вакцину Хавкіна, що оберігає від хвороби. В 1910-11 роках пройшла остання масштабна епідемія чуми, що вразила близько 100000 жителів Китаю. У XXI столітті середнє число хворих – близько 2500 на рік. Симптоматика – поява характерних наривів (бубонів) в районі пахвових або пахових лімфовузлів, підвищення температури, гарячка, марення. Якщо застосовувати сучасні антибіотики, смертність від ускладненої форми невелика, але при септичній або легеневій формі (остання небезпечна ще й «чумною хмарою» навколо хворих, що складається з бактерій, що виділяються при кашлі) становить до 90%.
Бактерія сибірської виразки, Bacillus anthracis – перша з патогенних мікроорганізмів, спіймана «мисливцем за мікробами» Робертом Кохом у 1876 році і ідентифікована як збудник захворювання. Сибірська виразка високо контагіозна, утворює особливі спори, надзвичайно стійкі до зовнішніх впливів – туша полеглої від виразки корови може кілька десятків років отруювати грунт. Зараження відбувається при безпосередньому контакті зі збудниками хвороби, зрідка – через шлунково-кишковий тракт або повітря, забруднене спорами. До 98% захворювання – шкірні форми, з появою некротичних виразок. Далі можливо видужання або перехід захворювання в кишкову або особливо небезпечну легеневу форму захворювання, з виникненням зараження крові і пневмонії. Смертність при шкірній формі без лікування до 20%, при легеневій формі – до 90%, навіть при лікуванні.
Остання з «старої гвардії» особливо небезпечних інфекцій, до цих пір викликає смертоносні епідемії – 200000 хворих, більше 3000 померлих 2010 року на Гаїті. Збудник – холерний вібріон. Передається через фекалії, забруднену воду і їжу. До 80% людей, які контактували із збудником захворювання, залишаються здоровими або переносять хворобу в легкій формі. Але 20% стикаються з середньотяжкою, важкою і блискавичною формами захворювання. Симптоми холери – безболісний пронос до 20 разів на добу, блювання, судоми і сильне зневоднення, що призводить до летального результату. При повноцінному лікуванні (антибіотики тетрациклінового ряду і фторхінолони, гідратація, відновлення електролітного та сольового балансу) шанс загинути невисокий, без лікування смертність досягає 85%.
Менінгокок Neisseria meningitidis – найпідступніший інфекційний агент з особливо небезпечних. Організм вражає не тільки сам збудник хвороби, але і токсини, що виділяються при розпаді загиблих бактерій. Носієм є тільки людина, передається повітряно-крапельним шляхом, при тісному контакті. Хворіють в основному діти і люди з ослабленим імунітетом, близько 15% від загального числа колишніх в контакті. Не ускладнене захворювання, назофарингіт, нежить, ангіна та температура, без наслідків. Менінгококкемія відрізняється високою температурою, висипом і крововиливами, менінгіт – септичних ураженням головного мозку, менінгоенцефаліт – паралічами. Смертність без лікування – до 70%, при своєчасно розпочатій терапії – 5%.
Вона ж мишача лихоманка, оленяча хвороба, «мала чума» і т. д. Викликається дрібною грамнегативною паличкою Francisella tularensis. Переноситься повітрям, через кліщів, комарів, контакт з хворими, харчові продукти і т. д., вірулентність близька до 100%. За симптомами зовні схожа на чуму – бубони, лімфаденіт, висока температура, легеневі форми. Не смертельна, але викликає тривале порушення працездатності і, теоретично, є ідеальною основою для розробки зброї.
Джерело: sethealth