Лікування уреаплазмозу потрібно проводити спільно зі своїм статевим партнером. В іншому випадку висока ймовірність повторного зараження.
Уреаплазмоз – інфекційне захворювання сечостатевої системи, яке віднесено до хвороб, які передаються статевим шляхом. Збудником уреаплазмозу є уреаплазми (Ureaplasma urealyticum) – бактерії, що мешкають у слизових оболонках статевих органів і сечових шляхів організму людини.
У переважної більшості випадків, як у жінок, так і у чоловіків, уреаплазми не є причиною патологічних процесів. Однак в надмірній кількості бактерії провокують розвиток запального процесу в сечостатевих органах і шляхах.
Найчастіше зараження уреаплазмою відбувається при статевому контакті, в тому числі і при орально-генітальному. Тривалість інкубаційного періоду при передачі інфекції через статеві шляхи становить 1-2 тижні.
Також можлива вертикальна (від матері до плоду) передача інфекції. Як правило, це відбувається під час пологів. Патогенна бактеріальна флора виявляється на статевих органах плоду, і в деяких випадках – в носоглотці. При вертикальній передачі інфекції уреаплазмоз частіше виявляється у дівчаток, ніж у хлопчиків.
Вірогідність зараження уреаплазмою контактно-побутовим шляхом вважається малоймовірною.
У жінок, які ведуть статеве життя, уреаплазми зустрічаються більш ніж в 50% випадках. У чоловіків цей показник набагато нижче. Причини такого явища поки ще не відомі. Більше того, при обстеженні деяких подружніх пар, уреаплазмоз діагностується тільки у жінок.
Більш ніж в 90% випадків у жінок уреаплазмоз протікає без будь-яких симптомів.
У чоловіків безсимптомний період захворювання триває від декількох днів до місяця. Після цього можливі прояви уретриту: легке печіння і свербіж сечівника. Пізніше можливо поява слизових виділень. У деяких випадках отвір сечівника може склеюватися гнійними виділеннями. При вищезазначених симптомах сеча стає каламутною. Також в деяких випадках у чоловіків можливий розвиток запального процесу придатків яєчка (епідіміт). У більш запущених випадках при уреаплазмозі уражається передміхурова залоза і тканини яєчок. Крім того, при уреаплазмозі уражається сечовипускальний тракт. Продукти життєдіяльності бактерії надають руйнівну дію на стінки каналу.
У жінок на тлі уреаплазмозу можливий розвиток таких захворювань, як цистит, ендоцервіцит (запалення шийки матки). У вагітних жінок можливе інфікування амніотичної порожнини і розрив плодових оболонок, що призводить до порушення вагітності: передчасних пологів, мимовільних абортів і завмирання вагітності.
Як у жінок, так і у чоловіків уреаплазмоз може привести до ряду ниркових захворювань (зокрема, сечокам’яної хвороби), а також розвинути схильність до частих застуд.
Діагностика захворювання досить складна, оскільки характерних (специфічних) симптомів уреаплазмозу не існує, і його легко можна сплутати з будь-яким іншим інфекційним захворюванням сечостатевої системи. Крім того, розмір бактерій настільки малий, що виявити їх за допомогою звичайної світлової мікроскопії просто неможливо.
Для ідентифікації патогенного збудника береться мазок, який надалі досліджується методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Також проводиться імуноферментний аналіз, проте точність при такому методі дослідження невисока і коливається в межах 50-70%.
Урогенітальна уреаплазма не є паразитом порожнини рота, проте зараження можливо і при оральних статевих зв’язках.
На сьогоднішній день лікування уреаплазмозу зводиться до призначення антибіотиків. Найчастіше використовуються антибіотики тетрациклінового, цефалоспоринового ряду, макроліди, азаліди і фторхінолони. Після курсу антибіотикотерапії в переважній більшості випадку клінічні прояви захворювання зникають. Крім того, значно поліпшуються результати повторних аналізів.
Як показує практика, найкращі результати лікування уреаплазмозу досягаються застосуванням тетрацикліну і макролідів. У випадку розвитку резистентності до цих препаратів, доречно застосування фторхінолонів.
При уреаплазмозі також призначаються імуностимулятори, особливо при хронічному перебігу захворювання.
За наявності постійного статевого партнера існує необхідність у спільному лікуванні для запобігання повторного зараження.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
УРЕАПЛАЗМОЗ: ПРИЧИНИ, СИМПТОМИ, ЛІКУВАННЯ