Однією з форм простатиту є хронічний інфекційний простатит. Його діагностують у 5-10% пацієнтів із запаленням передміхурової залози.
Запальне ураження передміхурової залози, простатит, вважається найпоширенішим чоловічим урологічним захворюванням. Це пояснюється тим, що широко поширені фактори, що сприяють його появі.
Основною причиною розвитку захворювання є проникнення в простату інфекції (з сечового міхура, сечовипускального каналу, прямої кишки, через кровоносні і лімфатичні судини малого тазу). «Спусковим механізмом» для інфекції є сприятливі фактори: загальне переохолодження організму; сидяча робота і малорухливий спосіб життя; часті запори; хронічні запальні та інфекційні захворювання в організмі; перенесені венеричні і урологічні захворювання; тривале статеве утримання або надмірна статева активність; будь-які стани, що пригнічують роботу імунітету (недосипання, стрес, неправильне харчування та ін.) Ці фактори полегшують мікробам проникнення в простату, сприяють їх розмноженню і розвитку запального процесу.
Залежно від причин, механізмів розвитку і симптомів простатити прийнято розділяти на чотири категорії:
Захворювання перших двох форм достовірно пов’язані зі значимим бактеріальним обсіменінням тканини простати, що підтверджується результатами цитологічних або бактеріологічних досліджень.
Хронічний простатит інфекційної природи поширений у віковій категорії чоловіків 20-40 років. У більшості з них не було гострої форми захворювання.
Для хронічної форми характерні періоди загострення і ремісії.
У періоди загострення у хворого підвищується температура тіла, його турбують слабкість, озноб, ломота в тілі. Чоловік відчуває болі в промежині, внизу живота, над лобком, які посилюються під час статевого акту або при тривалому утриманні.
Порушуються ерекція і сім’явивергання, сечовипускання стає болючим, млявим або переривчастим.
У періоди ремісії симптоми, як правило, не так яскраво виражені і нечисленні. Головні скарги – порушення сечовипускання, ерекції і сім’явивергання, ослаблення сексуального потягу, дратівливість, тривожність.
Крім оцінки клінічного стану пацієнта, що звернувся з якими-небудь вище перерахованими скаргами, лікар направляє його на загальноклінічне дослідження сечі і посів сечі на мікрофлору. Щоб виключити інші захворювання і знайти збудника, необхідні діагностика інфекцій, що передаються статевим шляхом; мікроскопічне дослідження секрету простати, УЗ-дослідження простати, органів малого тазу, черевної порожнини і заочеревинного простору.
Обстеження сечовивідної системи може не виявити запального процесу, але результати мікроскопії простатичного секрету покаже, чи є бактерії в тканинах простати.
У 86% випадків збудником хронічного простатиту бактеріальної природи є кишкова паличка. Рідше визначаються клебсієли, протей, ентерококи, синьогнійна паличка. Немає єдиної думки про те, чи грають стрептококи, стафілококи, хламідії, мікоплазми, уреаплазми значиму роль у розвитку цієї форми захворювання. Дуже рідко причинами простатиту є бліда трепонема, паличка Коха та ін (специфічна інфекція).
Хронічний простатит вірусної природи можна діагностувати за допомогою реакції прямої імунофлуоресценції, яка виявить наявність вірусу герпесу. Але реакція буде позитивною тільки у стадії загострення хронічної форми захворювання, або при гострому інфекційному вірусному простатиті.
Варто нагадати, що потрапляння збудника в тканини органу саме по собі не завжди і не обов’язково є причиною розвитку захворювання.
Хронічний простатит, викликаний інфекцією, важко піддається лікуванню. Сучасні засоби та препарати дозволяють досягти стійкої тривалої ремісії захворювання.
Курс лікування призначається виходячи з природи захворювання і результатів аналізів і обстежень. Насамперед, потрібно знищити збудника захворювання. Якщо простатит має бактеріальне походження, то пацієнтові призначають прийом антибактеріальних препаратів (антибіотиків) на період до 1 місяця. При простатиті вірусної природи приймають противірусні препарати. Можливо, знадобиться приймати препарати обох груп.
При специфічній інфекції лікування проводять за певними схемами.
Для зменшення больового синдрому використовуються нестероїдні протизапальні препарати. Для нормалізації сечовипускання призначають прийом альфа-1-адреноблокаторів. В якості місцевого лікування можуть використовуватися мікроклізми з розчинами ромашки або календули.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ПЕРШІ СИМПТОМИ ПРОСТАТИТУ