Не такий страшний трихомоніаз, як його ускладнення. При найменших підозрах на хворобу – звертайтеся до лікаря.
Трихомоніаз – інфекційне захворювання, яке викликається найпростішими Trichomonasvaginalis. Основним місцем проживання найпростішого в чоловічому організмі є передміхурова залоза і насінні бульбашки, а в жіночому організмі – піхва. При зараженні трихомонадою спочатку завжди викликається уретрит, після чого інфекція поширюється далі по сечостатевій системі.
На сьогоднішній день хронічний урогенітальний трихомоніаз є найпоширенішим захворюванням, що передається статевим шляхом. За статистикою, у світі налічується понад 170 мільйонів хворих на хронічний трихомоніаз. Поширенню даного захворювання сприяють міграційні процеси, випадкові сексуальні зв’язки, а також відсутність засобів надійної контрацепції при статевому контакті.
Причиною розвитку хронічного трихомоніазу є потрапляння трихомонад в організм людини. Цей процес відбувається не відразу. Спочатку найпростіші потрапляють крізь міжклітинний простір, після – в субепітеліальну тканину. Найпростіші Trichomonasvaginalis прикріплюються до клітин плоского епітелію уретри, і вже звідти проникають в лакуни і залізки сечовипускального каналу. Також можливий і лімфогенний шлях поширення інфекції, через множинну мережу, утворену лімфатичними щілинами.
Залежно від вірулентності трихомонад, потрапивши в органи сечостатевої системи, вони можуть викликати запальний процес, або ніяк не проявляти своєї присутності. Як правило, запальний процес починається при досягненні великого числа патогенних збудників. Трихомонади виділяють речовину гіалуронідазу, яка розпушує навколишні тканини, тим самим роблячи їх схильним до дії токсичних продуктів, що виділяються мікроорганізмами.
Хронічна стадія трихомоніазу настає через 2 місяці після зараження. Інкубаційний період при трихомоніазі становить від 2 днів до 2 місяців, і в середньому триває 10-15 днів. Захворювання характеризується періодичними загостреннями, які можуть проявлятися при статевому збудженні, вживанні алкоголю, стресах. Для хронічного трихомоніазу характерне зниження опірності організму, деяке порушення статевих функцій і зміна рН середовища в уретрі і піхві.
Якщо гостра форма захворювання характеризується бурхливими проявами у вигляді рясних гнійних виділень з уретри і дизуричних явищ, то симптоматика хронічного трихомоніазу відрізняється своєю мізерністю або повною відсутністю.
Часто хворі починають відчувати симптоматику тоді, коли трихомоніаз дав ускладнення. У чоловіків трихомоніаз може стати причиною розвитку простатиту, везикуліту, епідидиміту і хронічного епідідімоорхіту, який може привести до безпліддя.
Тривалий перебіг хронічного трихомоніазу призводить до утворення множинних стриктур в уретрі.
Діагностика хронічного трихомоніазу не представляє великих складнощів. Діагноз встановлюється на підставі клінічних ознак хвороби і даних лабораторних досліджень. Для виявлення трихомонад використовуються мікроскопічні методи (дослідження мазка, взятого з уретри і інших інфекційно-запальних вогнищ), посів культури на живильне середовище. Крім того, в різних медичних установах можуть застосовуватися імунологічні, експрес-методи, ПЛР та інші методи лабораторної діагностики.
Сучасні методи лікування хронічного трихомоніазу полягають у призначенні хворому спеціальних протитрихомонадних засобів. У лікуванні потребують всі хворі, у яких були виявлені патогенні найпростіші, не залежно від наявності або відсутності запальних проявів захворювання. Також лікуванню підлягають особи, у яких спостерігається хвороблива симптоматика трихомоніазу, але у яких трихомонад виявлено не було.
Для хронічного трихомоніазу встановлено критерії одужання. Етиологічне одужання відзначається після проведення терапевтичного лікування і характеризується повним зникненням як вагінальних трихомонад, так і симптомів захворювання. Факт вилікування констатується після проведення повторних культуральних досліджень з посіву матеріалу на живильне середовище.
Говорити про остаточне вилікування можна в тому випадку, якщо протягом місяця або двох неодноразові дослідження показують відсутність патогенної мікрофлори.
Профілактика хронічного трихомоніазу не відрізняється від профілактики будь-якого іншого захворювання, що передається статевим шляхом. Наявність постійного партнера, відмова від випадкових статевих контактів та використання презерватива допоможуть вам істотно мінімізувати ймовірність розвитку захворювання.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ЦЕРВІКАЛЬНА ГОНОРЕЯ