Сучасні методи діагностики не предмет наявності бактерії HelicobacterPylori є абсолютно безпечним, и можуть застосовуватися щодо маленьких дітей и вагітних жінок.
В 2005 вчені Баррі Маршал і Робін Уоррен отримали Нобелівську премію за відкриття справжнього механізму розвитку гастриту і виразки шлунка. До недавнього часу вважалося, що причиною цих захворювань є підвищена кислотність, а також погрішності в харчуванні. Однак нобелівським лауреатам вдалося довести, що гастрит і виразка шлунка мають бактеріальне походження, і всьому виною бактерія HelicobacterPylori. Бактерія виживає в агресивному кислому середовищі шлункового соку, завдяки аміачному газу який вона виділяє, яким вона оточена немов капсулою.
Інфікування цим мікроорганізмом часто відбувається ще в дитячому віці. Після зараження бактерії починають розмножуватися, і надалі інфекція хронізуется, внаслідок чого можуть розвиватися гастрити і виразково-ерозивні процеси в шлунку.
Якщо встановлена бактеріальна етіологія гастриту або виразкової хвороби шлунка, то лікування цих захворювань грунтується на знищенні HelicobacterPylori за допомогою спеціальних антибактеріальних препаратів.
Визначити бактеріальну інфекцію можна при дослідженні фрагментів слизової оболонки шлунка, які були отримані при біопсії. Також можна скористатися непрямим методом діагностики, при якому досліджується титр антитіл до хелікобактер. Проте дані діагностичні процедури мають ряд недоліків. Тому останнім часом медики все частіше стали проводити аналізи на наявність HelicobacterPylori за допомогою дихального тесту.
Діагностика за допомогою дихального тесту заснована на здатності HelicobacterPylori продукувати велику кількість уреази – гідролітичного ферменту, який розщеплює сечовину на вуглекислий газ і аміак. Пацієнту необхідно випити розчин сечовини, і через деякий час проводиться аналіз газів пацієнта, що містяться в повітрі, що видихається.
Для проведення уреазного дихального тесту пацієнту спочатку потрібно на кілька секунд затримати дихання, після чого видихнути повітря в спеціальний мішечок. Після цього мішечок відразу закупорюється, а пацієнту дають випити слабкий розчин сечовини, в якому міститься мічений ізотоп вуглецю 13С. Приблизно через півгодини пацієнту потрібно видихнути повітря в іншій мішечок, після чого порівнюють вміст двох мішечків за допомогою спектроскопічних і спектрофотометричних методів дослідження. Як згадувалося вище, фермент уреаза розкладає сечовину на аміак і вуглекислий газ. У разі якщо в другому мішечку виявиться занадто багато вуглекислого газу з міченим вуглецем 13С, то це означає, що пацієнт заражений бактеріями HelicobacterPylori.
Сучасні тест-системи, що використовуються для визначення хелікобактеру, відрізняються легкістю використання, мобільністю, а також безпекою. Це можуть бути невеликі апарати з трубкою, куди пацієнт повинен дихати після прийому розчину сечовини, причому в даному випадку радіоізотопи вуглецю не застосовуються, що робить цей метод безпечним навіть для маленьких дітей і вагітних жінок.
Перед проведенням уреазного дихального тесту пацієнту потрібно дотримуватися таких правил:
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ДІЄТА ПРИ ВИРАЗЦІ ШЛУНКУ