Що можна зробити для поліпшення пам’яті? Журналіст Дрейк Баер з видання New Yоrk Magazine на особистому прикладі показує, як вирішити це питання.
Минулої неділі я тупотів роздратовано по своїй квартирі, – я запізнювався і десь загубив ключі. Їх не було в глиняній мисці, купленій на блошиному ринку Уест-Віллідж, спеціально, щоб зберігати в них ключі. Не знайшлися вони ні в джинсах, які я надягав вчора, ні на дивані, ні під ліжком. Через десять хвилин пропажа була виявлена: ключі валялися на підлозі – поза полем зору.
Коли я втратив ключі, то спочатку дуже сердився на себе, потім упивався жалістю до себе коханого … Цей випадок красномовно підтвердив заяви вчених, що людська пам’ять (в даному випадку: моя пам’ять) не схожа на пам’ять комп’ютера. Як же пам’ять формується? У філософії існує доктрина під назвою комп’ютаціоналізм. Відповідно до теорії комп’ютаціоналізма, наш мозок, по суті, – комп’ютер, а ми всього лише зомбі, які опрацьовують інформацію. Але машини, що працюють за суворим алгоритмом, не здатні до творчого мислення, на відміну від людей.
І, на жаль, не існує чіткого алгоритму дій – натиснути правою кнопкою миші і “зберегти як” те, що ви хочете відразу згадати. Згадати, наприклад, ім’я того привабливого хлопця з вечірки або номер літака, на якому збираєтеся летіти туди, де проведете відпустку. Як говорили нам ще в молодшій школі вчителі: зверніть увагу. Це ключові слова для тих, хто хоче запам’ятати щось важливе.
На перший погляд, здається очевидним, що згадати простіше то, чому приділяли увагу, автоматично це не відбувається. Увага – “це початкова фаза” запам’ятовування, каже Джоселін Фобер, вчений з Університету Монреаля (Канада). Якщо ви не фіксуєте свою увагу на чомусь, скажімо, на ключах, – тоді це не потрапить в оперативну пам’ять. Дивовижна пам’ять є “електронним блокнотом мозку” – робочим простором, де розум обробляє інформацію.
Ви використовуєте оперативну пам’ять під час вирішення математичної задачі, коли тримаєте в голові проміжний результат, або при приготуванні торта, коли вам вдається не додавати двічі один і той же інгредієнт.
Коли ви звертаєте увагу на щось у вашому полі зору, то ставите це в оперативну пам’ять. З неї об’єкт може переміститися в довгострокову пам’ять – іншими словами, коли-небудь ви зможете це згадати. Але якщо перенесення об’єкта не сталося, механізм запам’ятовування дає збій.
Мозок по-своєму “розуміє” наші наміри. І у нього є жорстке правило: якщо ви не працюєте з інформацією, розміщеною в оперативну пам’ять, ймовірно, ви не збираєтеся її запам’ятовувати. Вчені поки що не досягли консенсусу в тому, чому так відбувається.
Бенедикт Кері, автор книги “Як ми вчимося: дивовижна правда про те, коли, де і чому це відбувається”, сказав в інтерв’ю, що через тривалий час ви можете згадати те, що мозок сприймає як щось важливе для вашого виживання. І щоб легко запам’ятати, ви повинні довести йому, що це щось вкрай необхідне, доклавши певних розумових зусиль.
Це не означає сильно наморщити лоб – хоча, звичайно, можна і морщити – принаймні, виглядати ви будете стильно. Йдеться про навмисне створення труднощів – принцип, який вже почали використовувати в освіті.
Ще недавно педагоги намагалися максимально спростити учням процес запам’ятовування. Але з 1994 р, після виходу праць Роберта А Бьорка, в американських школах почали … спеціально ускладнювати завдання. Наприклад, застосовувати хитромудрі і не найзручніші для прочитання шрифти в підручниках. Виявилося, що “кострубаті шрифти” вимагають більшої уваги від учня, а отже – більш глибокої обробки інформації. Саме це і допомагає надійніше запам’ятати матеріал. Ще один приклад: звичайне багаторазове перечитування параграфів підручника і вживання так званих флеш-карт. У першому випадку людина просто механічно ковзає поглядом по тексту. У другому – на картках на одній стороні написано поняття, а на іншій – визначення, яке необхідно згадати. Цей спосіб змушує знову і знову напружувати пам’ять, що може здаватися більш важким, але він дозволяє набагато швидше і міцніше запам’ятати необхідне.
Якщо повернутися до прикладу з втраченими ключами, ось у чому іронія долі: вам плювати на них, коли ви повертаєтеся додому, тому ви кидаєте їх, куди попало. І мозок записує ключі в “несуттєві” речі. Але зате коли треба вийти з дому, ключі вкрай важливі. Але мозок вже “не переконати”. Якщо ви покладете десь ключі автоматично, не приділяючи цьому уваги, інформація про них не потрапляє в оперативну пам’ять. І кожен раз знайти їх буде проблематично.
Найкращий варіант – це просто класти ключі в одне і те ж місце кожного разу, наприклад, в глиняну миску, куплену спеціально для цього на “блошиному ринку”.
Джерело: New York Magazine
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ЯКІ ВІТАМІНИ ЛЮБИТЬ НАША ПАМ’ЯТЬ