Історія цього захворювання дуже давня, описані випадки епідемічних спалахів хвороби після хрестових походів, завоювань нових територій легіонерами.
Термін гонорея, або “сімятечіння” (gonos-насіння; rheo-витікання), введений ще в II столітті. І, незважаючи на те, що вже кілька століть відомо, що ці виділення нічого спільного з насінням не мають і хвороба ця не суто чоловіча, назва ця прижилася і використовується до цих пір.
Правда в деяких країнах популярні інші назви. У Німеччині, наприклад, цю хворобу називають трипером (від німецького слова trophen-крапля).
Гонорея – це венеричне захворювання, що викликається мікробом гонококом. Виділяють 6 типів цього мікроорганізму. Вони малостійкі до зовнішніх впливів: швидко гинуть при висиханні, але у вологому середовищі зберігають життєздатність тривалий час.
Джерелом зараження є хвора гонореєю, частіше малосимптомною або хронічною її формою, або гонококконоситель.
Під час статевого акту гонокок потрапляє на слизову оболонку статевих органів або сечівника, викликаючи місцеве запалення. Інфекція може поширюватися і на пряму кишку.
Можлива і нестатева передача інфекції через предмети побуту, постільна і нижня білизна.
Зараження дитини може відбутися при проходження по родових шляхах матері хворої гонореєю.
Діагноз ставиться на підставі аналізу виділень. Проводиться мікроскопічне дослідження мазка.
Перші ознаки захворювання з’являються зазвичай через 3-5 днів після зараження, іноді інкубаційний період затягується до 2 місяців. У жінок гонорея часто протікає в малосимптомній формі. В даний час кількість практично безсимптомних захворювань досягає 90%.
У цьому винна зміна біологічних властивостей гонококів під впливом антибіотиків, які сучасні люди беруть досить часто при різних захворюваннях. Невеликі дози антибіотиків здатні знизити активність гонококів, але не виліковують організм від хвороби. Ось чому затягується інкубаційний період, стають малопомітні її симптоми. У жінки першими з’являються гнійні виділення з піхви, свербіж і печіння в області зовнішніх статевих органів, часті позиви та біль при сечовипусканні.
Ці прояви можуть бути незначними і малопомітними. В результаті чого жінка не відчуваючи себе хворою до лікаря не звертається і є джерелом зараження. Запальний процес, продовжуючись розвиватися, переходить у хронічну форму. І ось малопомітні спочатку прояви можуть призвести до грізних ускладнень. Запалення поширюється з піхви висхідним шляхом в порожнину матки і маткові труби.
Запальний процес в маткових трубах може призвести до розвитку внутрішніх спайок їх непрохідності і безпліддя. Зміни в маткових трубах може призвести до виникнення позаматкової вагітності. Скупчення гною в трубах призводить до розвитку гідросальпінкса, який супроводжується болями внизу живота, поперекової області, інтоксикацією організму, при цьому труба сильно збільшується і набуває пухлиновидну форму. Розрив труби і вихід гнійного вмісту в порожнину малого тазу веде до розвитку пельвіоперитоніта (запалення очеревини малого таза).
Для хронічної гонореї характерні періоди загострення. Точка може послужити переохолодження, місячні. І кожен раз загострення призводять до ще більш глибоких змін в уражених органах і до поширення запального процесу, в тому числі і на яєчники.
Для ефективності лікування дуже важливо встановити не тільки те, що збудником хвороби є гонокок, але і визначити його чутливість до антибіотиків. Основний напрямок у лікування гонореї: застосування антибіотиків, активних у відношенні гонококів.
Використовують препарати цефтриаксон, ципрофлоксацин, офлаксацин. Лікування вагітних здійснюється антибіотиками еритроміцином, цефазоліном. Для підвищення захисних сил організму використовують гонококковую вакцину, пірогенал, продігіозан. Хворий вважається вилікуваним, якщо протягом 2 місяців клінічного спостереження після повторних аналізів гонококи не виявляються. Спроби хворого зайнятися самолікуванням призводять до затяжного прихованого перебігу гонореї і збільшують стійкість гонокока до антибіотиків.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ЦЕРВІКАЛЬНА ГОНОРЕЯ