Основна причина розвитку парациститу – інфікування околопузирної жирової клітковини сечового міхура.
Парацистит – це запалення околопузирної клітковини сечового міхура, яке може протікати як у гострій, так і хронічній формі. Залежно від місця запального процесу, це захворювання прийнято ділити на переднепузирний і заднепузирний парацистит. Якщо ж запалення охоплює всю паравезикулярну клітковину, то говорять про тотальний парацистит.
Основною причиною запального процесу є інфекція, яка може потрапити в околопузирну клітковину через сечовий міхур з органів, які розташовані поруч. Наприклад, це можуть бути гнійні вогнища в кишечнику, самому сечовому міхурі, нирках та інших органах. Також інфекція може бути занесена при травмах і дефектах сечового міхура, наприклад, при проведенні оперативних втручань.
Для гострого парациститу характерне сильне підвищення температури тіла (аж до 40 градусів за Цельсієм). У хворого відзначається сильна пітливість, загальна слабкість організму і озноб. Внизу живота можлива поява припухлості, яка при пальпації зазвичай болить. Больові відчуття також відзначаються при дефекації.
Яскравим симптомом парациститу є прискорене хворобливе сечовипускання. Часто патологічний процес ускладнюється абсцесом околопузирної жирової клітковини, і в разі прориву в черевну порожнину розвивається перитоніт. При цьому стан хворого різко погіршується.
Що стосується хронічної форми парациститу, то в даному випадку симптоматика менш виражена. Хворого турбують тягнучі або ниючі болі внизу живота. Температура тіла може підніматися до 37 градусів. Для хронічної форми парациститу характерне утворення невеликого ущільнення, яке можна визначити пальпаторно. Після спорожнення сечового міхура такі ущільнення зникають. В цілому, загальний стан хворого при хронічному парациститі можна вважати в міру задовільним.
Відзначимо, що хронічний парацистит може протікати в двох формах: гнійно-запальній і склерозно-фіброматозній. В останньому випадку відбувається склерозування клітковини. При цьому сечовий міхур здавлюється, а його ємність зменшується.
Як правило, діагностика парациститу не доставляє складнощів. З великою часткою ймовірності діагноз можна поставити вже на підставі огляду, а також ректальній і вагінальній пальпації.
Для встановлення точного діагнозу лікаря необхідні дані лабораторного дослідження та інструментального обстеження хворого (цистоскопія і цистографія).
Основою медикаментозного лікування парацістіта є антибіотики широкого спектру дії, яких призначають на ранній стадії захворювання. При гострому парациститі, як правило, призначаються такі антибіотики, як ампіцилін, клафоран, гентаміцин, цефамізін та інші. Також хворому можуть призначити хімічні антибактеріальні препарати, які впливають безпосередньо на інфекційне вогнище, що стало причиною розвитку запалення околопузирної жирової клітковини.
Хворому рекомендується дотримуватися постільного режиму (як і при лікуванні більшості запальних захворювань) і вживати достатню кількість рідини.
Для того щоб знизити ймовірність поширення інфекції на область сечового міхура можна накласти холодний компрес, який також дозволить трохи вгамувати біль. Важлива роль також відводиться і фізіотерапевтичним методам лікування.
Якщо при парациститі розвинувся абсцес околопузирної жирової тканини (або є гнійні виділення), то хворому показано хірургічне втручання: гнійники розкривають і проводять дренаж навколишніх тканин.
Якщо гострий парацистит не лікувати, то існує висока ймовірність його перетікання в хронічну форму, яка складніше піддається лікуванню.
Профілактика парациститу зводиться до своєчасного лікування інфекційно-запальних захворювань організму (особливо сечостатевої системи). Відмова від катетеризації і оперативного втручання до встановлення точного діагнозу дозволяє значно знизити ймовірність зараження сечостатевої системи.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
БОЛІ ПРИ ПРОСТАТИТІ