При частих нападах печії потрібно негайно звернутися до лікаря, а найголовніше – змінити спосіб життя, скоригувавши своє харчування.
Між стравоходом і шлунком знаходиться спеціальний м’язовий клапан, який пропускає їжу в шлунок, але не назад. Стан, коли з тих чи інших причин вміст шлунка (шлунковий сік) потрапляє в стравохід, називають шлунково-стравохідним рефлюксом. Якщо слизова стінка шлунка добре захищена від дії соляної кислоти, то стінка стравоходу пошкоджується і запалюється, а людина відчуває печію.
Потрібно відзначити, що зворотний струм вмісту шлунку в стравохід час від часу спостерігається у всіх людей, у тому числі і здорових. У разі, коли таке явище часто повторюється, то розвивається запалення нижнього відділу стравоходу. В даному випадку мова йде про гастроезофагальну рефлюксну хворобу (ГЕРХ).
Якщо печія людину турбує часто, то причиною тому можуть бути порушення в діяльності шлунково-кишкового тракту. Наприклад, це може бути виразкова хвороба, діафрагмальна грижа. Також шлунково-стравохідний рефлюкс може розвинутися при деяких хворобах печінки і пухлинних захворюваннях стравоходу.
Нерідко печія турбує вагітних жінок. Це відбувається тому, що матка, яка постійно збільшується в розмірах тисне на шлунок, тим самим виштовхуючи вміст шлунка назад у стравохід.
Масла у вогонь також підливає нерегулярне харчування (особливо, якщо ви харчуєтеся напівфабрикатами і фаст-фудом) і носіння тісних корсетів і сильно затягнутих поясів.
Самим класичним симптомом шлунково-стравохідного рефлюксу є печія, що виявляється палінням в загрудинній області, яке може віддавати в шию і лопатку. Хворий, як правило, відзначає рясне слиновиділення, а також неприємний смак у роті внаслідок закидання шлункового вмісту в глотку.
В деяких випадках при шлунково-стравоходному рефлюксі відзначається ускладнене ковтання і відрижка рідиною (буває рідко).
Згідно з медичними спостереженнями, приблизно у 10% хворих гастроезофагальною рефлюксною хворобою розвивається синдром Барретта – захворювання, при якому стінки стравоходу міняють свою анатомічну структуру і більше стають схожими на стінки кишечника. Відбувається це через часте роздратування слизових оболонок стравоходу шлунковим соком.
Деякі дослідження показують, що часті шлунково-стравохідні рефлюкси можуть підвищити ймовірність розвитку раку стравоходу. І хоча дані цих досліджень мають скоріше непрямий характер, проте, лікарі настійно радять обстежитися якомога раніше, щоб у разі наявності пухлини негайно приступити до відповідної терапії.
Ще одним ускладненням при ГЕРХ є можливе звуження стравоходу, що в підсумку призводить до ускладненого процесу ковтання. В деяких випадках такий стан вимагає хірургічного втручання з реконструкції стравоходу.
Діагностику шлунково-стравохідного рефлюксу можуть проводити лікарі-гастроентерологи, терапевти, а також педіатри, якщо це стосується дітей. Іноді для постановки діагнозу та призначення лікування достатньо лише провести опитування хворого.
Для діагностичного дослідження при шлунково-стравоходу рефлюксі застосовується фіброезофагогастродуоденоскопія (ФЕГДС). Цей метод дослідження дозволяє лікарю з великою точністю визначити стан сфінктера між стравоходом і шлунком, а також виявити можливий запальний процес.
При всіх формах шлунково-стравохідного рефлюксу рекомендується корекція харчування, яка полягає у виключенні з раціону кислих продуктів, а також їжі, яка провокує виділення кислоти в шлунку. Це м’ята, помідори, шоколад, цитрусові, ананасовий сік. Також потрібно відмовитися від куріння і алкоголю і звести до мінімуму вживання льодяників і жуйок.
Що стосується медикаментозної терапії, то на початковому етапі захворювання використовуються антацидні засоби. Надалі (у разі прогресування хвороби) призначаються блокатори рецепторів гістаміну та блокатори протонної помпи.
При важких формах шлунково-стравохідного рефлюксу можливе призначення оперативного втручання.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ГАСТРИТ: ЛІКУВАННЯ