Консервативне лікування гідраденіту передбачає застосування місцевих антибактеріальних, протизапальних і знеболюючих засобів.
Гідраденіт – це гнійне запалення апокринових потових залоз, викликається переважно золотистим стафілококом. Найчастіше гідраденіт відзначається в області пахвових западин, однак може зустрічатися і пахових складках, навколо сосків, на мошонці, в області статевих губ і анального отвору.
Дане захворювання не спостерігається у дітей і осіб похилого віку. Пов’язано це з тим, що апокринові потові залози починають активно функціонувати в пубертатному віці, а після 55 років починається поступове зниження їх функцій.
Найчастіше гідраденіт відзначається у жінок в період статевого дозрівання і при гормональному дисбалансі в період клімаксу.
У переважній більшості випадків гідраденіт викликається золотистим стафілококом. Патогенний збудник проникає в апокринові залози через вивідні протоки або лімфатичні шляхи. «Вхідними воротами» для інфекції служать різні пошкодження, наприклад, отримані при голінні, епіляції або розчісуванні шкіри. Фактором, що сприяє розвитку даного захворювання, є підвищена пітливість. Через надмірну пітливість відзначається постійне зволоження і мацерація шкіри, що знижує її бар’єрну функцію і сприяє проникненню патогенної мікрофлори.
Факторами гідраденіту також можуть бути гормональні порушення (ожиріння, цукровий діабет), зниження імунного захисту організму, піт, хронічні запальні захворювання та нехтування правилами гігієни.
Першими симптомами гідраденіту є малопомітні вузлики, які можуть бути болючими при натисканні. Новоутворення супроводжуються шкірною сверблячкою і почервонінням. В наступні дні вузлики збільшуються в розмірах (до 2 см в діаметрі) і стають дуже хворобливими. Надалі вузлики сполучаються один з одним і утворюють один великий інфільтрат. Крім сильного болю в області запалення, хворий скаржиться і на загальні симптоми: нездужання, слабкість, підвищена температура тіла, легка нудота.
У міру дозрівання запаленого вузла його центральна частина стає м’якою, і через шкіру починає виділятися гній. Через деякий час інфільтрат розкривається і назовні виходить гнійний вміст, часто з домішкою крові. Після виходу гною стан хворого, як правило, покращується.
Часто гідраденіт помилково приймають за фурункул. Однак на відміну від фурункула, при гідраденіті не відбувається формування основного стрижня.
Діагностика проводиться виходячи з характерної клінічної картини захворювання. Лабораторні аналізи крові показують підвищений рівень ШОЕ і лейкоцитоз. Для проведення адекватної антибіотикотерапії необхідний посів запального відокремлюваного з подальшою перевіркою чутливості бактерій на антибіотики.
Затяжні і рецидивні гідраденіти зазвичай свідчать про зниження імунного захисту організму, тому в даному випадку проводиться і дослідження імунітету хворого.
В першу чергу хворий повинен знати, що інфільтрат, який утворився на місці запалення не можна чіпати руками і тим більше намагатися його видавити. В іншому випадку інфекція може поширитися на сусідні апокринові потові залози або фолікули, сприяючи розвитку нових вогнищ (в тому числі і фурункулів).
Для запобігання розповсюдження інфекції необхідно 3-4 рази на день протирати місце навколо вогнища борним, саліциловим або камфорним спиртом. Перед тим як приймати душ на запальний осередок необхідно накласти пов’язку з непромокаючим пластиром, оскільки струмки води також сприяють поширенню інфекції.
Медикаментозна терапія гідраденіту передбачає застосування антибактеріальних засобів, антисептиків, протизапальних і знеболюючих засобів. При цьому перевагу віддають місцевим препаратам, оскільки діють вони безпосередньо в місці запалення і надають мінімальні побічні дії.
При гідраденіті також проводиться і хірургічне лікування, особливо у випадку повторюваних рецидивів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ПОВЕРХНЕВІ І ГЛИБОКІ ЗАПАЛЬНІ ПРОЦЕСИ ШКІРИ