Для того, щоб краще зрозуміти, чому терапія інтерферонами є провідною стратегією лікування вірусного гепатиту С (так само як і гепатиту B), потрібно розуміти, що являє собою збудник цієї небезпечної недуги.
Віруси набагато небезпечніші багатьох бактерій в тому відношенні, що захисна система організму – імунітет – не може їх винищити, не знищивши при цьому саму клітину хазяїна. Справа в тому, що віруси живуть і розмножуються всередині клітин організму господаря, використовуючи при цьому їх генетичний апарат.
У літературі описано 6 генотипів вірусу гепатиту С (НСV), що позначаються номерами від 1 до 6, а також велика кількість їх підтипів. Найбільш поширеним генотипом у світі, безсумнівно, є перший генотип: 1а – у США, 1b – в Європі. Цей же генотип дуже важко піддається лікуванню.
Хоча збудник вражає переважно клітини печінки (гепатоцити) немає свідчень про внепечінкову «дислокацію» вірусу. Так, HCV може поражати особливий тип імунних клітин – дендритні клітини, які фахівці пов’язують з недостатньою відповіддю на противірусну терапію. HCV-інфекція характеризується високою частотою (до 70%) хронізації. Це означає, що збудник не покидає спонтанно організм людини, як наприклад у випадку гепатиту А, а поселяється в ньому на довгі роки, руйнуючи печінку. Так, частина пацієнтів з хронічним гепатитом С з часом захворіє цирозом печінки, а ще частина з них – гепатоцелюлярною карциномою (рак печінки).
Ось тому до цих пір активно ведуться розробки нових препаратів проти HCV-інфекції, але найбільш ефективним і перевіреним лікуванням хронічного гепатиту С залишається терапія інтерферонами.
Інтерферони – протеїни, які синтезуються і накопичуються в клітинах крові і епітеліальних клітинах слизових оболонок. Вони допомагають організму подолати інфекцію, і в першу чергу важливі своїми противірусними властивостями. Інтерферони відіграють важливу роль в імунній відповіді організму на впровадження чужорідних патогенів – особливо вірусів і ракових клітин. Як частина неспецифічної імунної системи, інтерферони діють на самих ранніх стадіях вірусної інфекції, перш ніж запуститься синтез антитіл.
Інтерферони-альфа найбільш широко використовуються в лікуванні інфекційних захворювань, у тому числі – гепатиту С, хронічного гепатиту В
Ряд контрольованих досліджень документально підтвердили ефективність інтерферонів альфа-2а у зниженні вірусного навантаження (РНК HCV в крові); зниження рівня запалення печінки (нормалізація показників АЛТ й АСТ). Деякі дослідження показали, що лікування інтерферонами може навіть поліпшити функції печінки на етапі фіброзу – навіть у пацієнтів, що не досягли стійкої вірусологічної відповіді.
Так як вони впливають на імунну систему в цілому, інтерферони можуть викликати цілий ряд побічних ефектів – в тому числі “грипоподібні” симптоми: нездужання, лихоманка, втома і біль у м’язах. Ці прояви вказують на противірусну імунну відповідь, але в той же час роблять лікування досить виснажливим.
Незважаючи на те, що в останні роки постійно ведуться пошуки і розробки нових ліків від вірусного гепатиту С, на сьогодні традиційна медицина практикує стандарт терапії HCV-інфекції пегільованих інтерферонами як найбільш ефективні і переносимі. Залежно від генотипу вірусу і стану пацієнта, вони застосовуються в якості монотерапії або ж у комбінації з противірусним препаратом рибавірином. Тривалість терапії також в першу чергу залежить від генотипу вірусу.
Що стосується вибору пегільованих інтерферонів медичні фахівці не прийшли до єдиної думки щодо переваг ПЕГ-інтерферонів альфа-2а чи ПЕГ-інтерферонів альфа-2b. Хоча в ряді робіт були продемонстровані переваги пегільованих інтерферонів альфа-2-а перед іншими інтерферонами, в тому числі і пегільованих альфа-2-b – наприклад, у масштабному дослідженні Milan safety tolerability (MIST) study 2008 року.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ГЕПАТИТ С