Артроз хребта – це хронічний дегенеративно-дистрофічний процес, що вражає міжхребцеві суглоби і приводить до порушення функцій хребетного стовпа.
Артроз хребта класифікують на первинний (ідіопатичний) і вторинний. Причини виникнення первинного спондилоартрозу на сьогоднішній день не відомі. Існує думка, що обмінні порушення і переважання дегенеративних процесів над відновними обумовлені генетичною схильністю. Також важлива роль у виникненні первинного спондилоартрозу відводиться вродженим дефектам опорно-рухового апарату (дисплазії, плоскостопість, гіпермобільність суглобів), які сприяють травматизації хрящових тканин суглобів. Вторинний артроз хребта розвивається як наслідок інших патологічних процесів в організмі. Причинними факторами в такому випадку можуть бути такі процеси:
На початку розвитку патологічного процесу, як правило, відбувається порушення кровопостачання підхрящевого шару окістя, внаслідок чого хрящова тканина поступово втрачає еластичність, стоншується. Повторні перевантаження призводять до нових мікротравм, розтягування суглобової капсули і дегенерації хряща, зменшення кількості синовіальної рідини та втрати гладкості суглобових поверхонь. Таким чином, виникають підвивихи в уражених суглобах, а також формування суверіостальних остеофітів (кісткових розростань). Дегенерація хрящової тканини прогресує аж до повного руйнування хряща. При ендокринній патології, гормональних порушеннях і інших причинах механізм розвитку артрозу хребта дещо інший, однак результат змін в міжхребцевих суглобах аналогічний.
Основною ознакою спондилоартрозу є біль в ураженому відділі хребта (частіше шийний або поперековий відділи) при фізичних навантаженнях, зникаюча в стані спокою. Симптоматика захворювання варіює залежно від локалізації та стадії патологічного процесу. На початкових етапах можливе відчуття скутості після сну, незначний хрускіт хребта, особливо при похилих і обертальних рухах. Обмеження фізичної активності на першій стадії немає. На другій стадії артрозу хребта з’являються труднощі у виконанні фізичної роботи у зв’язку зі зменшенням обсягу активних рухів в хребетному стовпі. Болі стають інтенсивнішими, хрускіт виникає при будь-яких рухах в міжхребцевих суглобах. При розвитку третьої стадії спондилоартрозу болі стають постійними, виникають навіть у спокої, рухи значно обмежені і болючі, м’язи в області ураженого відділу хребта атрофовані і спазмовані. Нерідко на цій стадії виникають грижі міжхребцевих дисків. Деформація хребта на даному етапі визначна візуально. Четвертою стадією вважається повний анкілоз (зрощення) суглобів.
У лікуванні даного захворювання дуже важлива систематичність і завзятість. Підхід до лікування спондилоартрозу комплексний і включає в себе медикаментозне лікування (в першу чергу спрямоване на терапію первинного захворювання), фізіотерапевтичні методи, масажі і мануальну терапію, лікувальну фізичну культуру. Ефективним методом лікування (особливо больового синдрому) є радіочастотна денервація, в ході якої застосовується вплив електромагнітного поля хвильової частоти в області ураженого суглоба. Дана методика практично не має ускладнень через її малоінвазивність. Як правило, зазначену методику застосовують при недостатній ефективності консервативних методів лікування. У важких випадках (при неефективності всіх вищевказаних методів і наявності ускладнень, компресії спинного мозку тощо) можливе застосування хірургічних методів лікування – фасектомії, форамінотомії, ламінектомії, ламінотомії, корпектомії з подальшою динамічною стабілізацією хребетного стовпа спеціальними конструкціями.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
АРТРОЗ І АРТРИТ: У ЧОМУ РІЗНИЦЯ