Гідронефроз – це хвороба нирок, основним симптомом якої є наростаюче розширення чашково-лоханочного комплексу. При гідронефрозі, як правило, уражається одна нирка.
Дане захворювання виникає внаслідок порушення відтоку сечі з нирок, в результаті чого в мисках і чашечках збільшується гідростатичний тиск.
Виділяють вроджений гідронефроз і набутий. Крім того, дане захворювання має три стадії. Перша або компенсована стадія характеризується незначним накопиченням сечі в балії і невеликим її розтягуванням. На цій стадії функція нирки збережена. На другій стадії спостерігається витончення тканини нирки, при цьому її функція значно знижена. Для третьої або термінальної стадії гідронефрозу характерно повне вимкнення функції ураженої нирки.
Часто трапляється, що початок захворювання протікає непомітно. Гідронефроз не має специфічних ознак, тому на ранній стадії симптоматика обумовлена причиною, яка його викликала. Приміром, при сечокам’яній хворобі можлива поява нападів ниркової коліки, яка характеризується гострим сильним болем по ходу сечоводу. Іноді єдиною ознакою хвороби є гематурія (наявність крові в сечі). Цей симптом також характерний для тих випадків, коли гідронефроз виник на тлі сечокам’яної хвороби.
Найбільш стабільна ознака гідронефрозу – це постійний біль у попереку ниючого тупого характеру. Болі при цьому можуть виникати незалежно від положення тіла або часу доби. Локалізація болю праворуч або ліворуч залежить від того, яка нирка уражена. На тлі больових нападів зрідка виникають здуття живота, блювота, нудота, підвищення артеріального тиску. При приєднанні інфекції підвищується температура тіла.
При розвитку термінальної стадії гідронефрозу, особливо двостороннього, виникають симптоми хронічної ниркової недостатності. При цьому зменшується кількість виділеної сечі, з’являються набряки, артеріальна гіпертензія.
При візуальному огляді та пальпації при гідронефрозі доктор може виявити припухлість і деформацію поперекової області. З метою діагностики даного захворювання проводяться лабораторні аналізи: загальний аналіз сечі, клінічний аналіз крові, проби по Ничипоренко і за Зимницьким та інші.
З інструментальних діагностичних методів при гідронефрозі проводять ультразвукове дослідження нирок, яке дозволяє визначити розширення чашково-лоханочного комплексу, збільшення обсягу нирки, а також виміряти товщину паренхіми нирки.
Призначається рентгенологічне дослідження – воно є основним методом діагностики гідронефрозу. Оглядова рентгенографія дозволяє виявити камені, визначити розмір нирок. При внутрішньовенної контрастної урографиії виконується серія знімків, визначається швидкість утворення сечі і її виведення. При гідронефрозі спостерігається уповільнення надходження контрастної речовини в нирково-лоханочний комплекс, розширення чашок і мисок, які набувають округлі контури. На термінальній стадії гідронефрозу контраст може зовсім не вступати в уражену нирку. Зрідка можна виявити характер і рівень порушення прохідності сечовивідних шляхів.
Щоб охарактеризувати ступінь пошкодження кожної нирки, призначається радіоізотопна урографія. Для уточнення діагнозу в складних випадках використовується ангіографія, магнітно-резонансна та комп’ютерна томографія.
Правильно підібране і проведене лікування допомагає компенсувати стан і поліпшити функцію нирки. Головна мета терапії – усунення причини, що викликала гідронефроз. У кожному конкретному випадку, крім причини, необхідно також враховувати ступінь гідронефрозу і темпи його розвитку. При гідронефрозі може проводитися консервативне і хірургічне лікування.
Консервативне лікування при гідронефрозі є симптоматичним і використовується на ранній стадії хвороби. Залежно від симптомокомплексу така терапія включає протизапальні, антигіпертензивні, знеболюючі препарати та інші. При приєднанні інфекції показані антибіотики. Як правило, консервативна терапія передує операції.
При гідронефрозі в більшості випадків показана хірургічна операція. Вона проводиться з метою ліквідації причини хвороби і відновлення роботи нирки. Робити операцію краще на ранній стадії захворювання (зокрема, при вроджених аномаліях), коли зміни нирки ще оборотні. Хірургічна терапія включає відновлення прохідності сечовивідних шляхів, а на термінальній стадії – пластику балії, відновлення її розміру. До видалення ураженої нирки вдаються виключно в запущених випадках, коли орган повністю втратив свої функції і його збереження може викликати запальні ускладнення.
Ефективність терапії гідронефрозу залежить від стадії хвороби. Гідронефроз – це серйозна патологія, однак своєчасна діагностика і адекватно проведене лікування допоможуть підтримати і поліпшити здоров’я.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ТОП 10 ФАКТІВ ПРО СЕЧОВИДІЛЬНУ СИСТЕМУ ЛЮДИНИ