Єдиним методом лікування печінкових кіст є оперативне втручання, яке проводиться при прогресуванні захворювання.
Кіста печінки – доброякісна порожнина в органі, заповнена рідиною. Зсередини кіста вистелена шаром циліндричного або кубічного епітелію, а рідина найчастіше не має запаху і кольору. У рідкісних випадках у кістах печінки може міститися желеподібна маса (або рідина) коричнево-зеленого кольору з вмістом білірубіну, холестерину, муцину, фібрину і епітеліальних клітин.
Кісти печінки зустрічаються приблизно у 1% пацієнтів, які звернулися за медичною допомогою до гастроентеролога або гепатолога. Згідно з медичними спостереженнями, у жінок кісти зустрічаються в 3-5 разів частіше, ніж у чоловіків. Нерідко кісти печінки поєднуються з жовчнокам’яною хворобою, цирозом печінки, кістами жовчних проток, полікістозом нирок, підшлункової залози і яєчників. Найчастіше хвороба виявляється у пацієнтів у віці 40-55 років.
Виділяють так звані істинні і помилкові кісти. Справжні кісти мають внутрішню вистилку з епітеліальних клітин і є вродженими.
Що стосується помилкових кіст, то найчастіше причиною їх утворення служать травми печінки, у тому числі і отримані при оперативному втручанні. Стінками помилкових кіст служать фіброзно-змінені тканини печінки.
За кількістю кіст прийнято розрізняти поодинокі і множинні кісти. Якщо кісти виявлені в кожному сегменті органу, то мова йде про полікістозі печінки.
Також кісти можуть бути паразитарними і непаразитарними. Перші найчастіше утворюються при ехінококозі печінки.
На сьогоднішній день медицина не може дати чіткої відповіді на питання про причини виникнення кіст. Частина медиків і учених дотримується думки, що справжні непаразитарні кісти утворюються внаслідок запальних процесів у жовчних шляхах в період ембріогенезу. Більш сучасний погляд на етіологію даного захворювання зводиться до того, що причиною утворення кіст у печінці є порушення в междолькових жовчних ходах, через що останні не включаються в загальну систему жовчних шляхів. Тобто утворюються замкнуті порожнини, і секреція епітеліальних клітин в них призводить до накопичення рідини. Так і утворюються кісти печінки.
Що стосується помилкових кіст, то вони можуть утворитися внаслідок травм, пухлин, абсцесу печінки і паразитарних інвазій, зокрема ехінококом.
Кісти невеликих розмірів, як правило, переносяться без симптомів. Зазвичай, хвороба дає про себе знати в разі збільшення кіст до розміру 7-8 сантиметрів у діаметрі, а також при множинному ураженні, при якому кісти займають мінімум 20% печінкової паренхіми. Хворий відчуває тяжкість і дискомфорт у правому підребер’ї та епігастральній ділянці, які можуть посилюватися після прийому їжі або фізичного навантаження. Збільшення кіст може супроводжуватися диспепсичними явищами, такими як відрижка, нудота, метеоризм, блювота і діарея. Як правило, у хворих відзначається поганий апетит, слабкість та підвищена пітливість.
При занадто великих розмірах кіст можливо асиметричне збільшення живота і поява жовтуватості шкірних покривів. У цьому випадку пацієнти, зазвичай, стрімко втрачають вагу.
При крововиливах в порожнину кісти, або її нагноєнні розвиваються ускладнення. Зокрема, можливий розрив кісти і витікання її вмісту в черевну порожнину, внаслідок чого розвивається перитоніт.
У більшості випадків кісти печінки виявляються випадково при проведенні ультразвукового дослідження органів черевної порожнини. При наявності в кістах гнійної крові і гною розрізняються внутрішньопросвітні ехосигнали.
Черезшкірна пункція кісти проводиться для цитологічного і бактеріологічного дослідження секрету.
Також необхідно провести диференціальну діагностику кісти печінки з пухлинами, гемангіомами, метастатичними ураженнями печінки і водянкою сечового міхура. Для цього використовуються методи КТ, МРТ, ангіографії та сцинтиграфії. У разі недостовірності отриманих даних проводиться діагностична лапароскопія.
Гемангіома печінки – це доброякісна пухлина, яка зазвичай не стає раковою. Але для уточнення діагнозу краще пройти МРТ.
Пацієнти з невеликими кістами печінки (не більш 3-х сантиметрів) повинні регулярно обстежуватися у гастроентеролога або гепатолога.
При кістах великого розміру, а також у разі наявності ускладнень і важких зовнішніх проявів проводиться оперативне втручання.
Всі операції для видалення печінкових кіст діляться на умовно радикальні, паліативні і радикальні.
Умовно радикальні операції являють собою видалення кісти в межах здорової печінкової тканини або вилущування кісти з оболонкою. Паліативна операція – це висічення стінок кісти з наступним дренуванням залишкової порожнини. При масивному полікістозі, на термінальній стадії печінкової недостатності, показана трансплантація печінки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ЗБІЛЬШЕННЯ ПЕЧІНКИ: ПРИЧИНИ ТА ЛІКУВАННЯ