Печінкова кома – патологічний стан, що супроводжується порушеннями свідомості, руховими розладами різного ступеня.
Печінкова кома є останньою і найбільш важкою стадією печінкової енцефалопатії. Цей стан зумовлений токсичним впливом продуктів обміну на центральну нервову систему, в тому випадку якщо вони не повністю утилізуються печінкою або ж, навпростець потрапляють з ворітної вени в системний кровотік. ПЕ може виникати внаслідок цілого ряду причин, розвиватися на тлі гострих або хронічних захворювань. Початкові стадії печінкової енцефалопатії є оборотними і легко піддаються корекції, важка ж ПЕ часто призводить до летального результату, унаслідок чого дуже важлива її рання діагностика.
ПЕ виникає як ускладнення гострої або хронічної печінкової недостатності, внаслідок хронічних захворювань, які призводять до виникнення патологічного сполучення між системою ворітної вени і порожнистої вени. Такими захворюваннями можуть бути вірусні, токсичний або алкогольний гепатити, цироз печінки. Також може виникати як ускладнення операції портокавального шунтування, який застосовується для лікування портальної гіпертензії.
ПЕ має 5 стадій, від 0 до 4.
Стадія 0, або латентна ПЕ не має симптомів, але може бути виявлена за допомогою нескладних діагностичних тестів, таких як тест зв’язування чисел, що визначає швидкість розумових процесів і тест лінії або лабіринту, на точність тонкої моторики.
Стадія 1 супроводжується порушеннями сну, погіршенням настрою, дратівливістю, іноді призводить до депресії. Голос стає монотонним, з’являється тремор, погіршується почерк. Останнє добре помітно у людей, які мають гарний почерк, регулярно і багато пишуть від руки.
Стадія 2, навпаки, характеризується загальмованістю, з’являється сонливість, погіршення пам’яті й орієнтації в просторі. Порушується координація рухів, хода хворого, йому стає складно говорити, мова тиха і нерозбірлива. Характерний симптом ПЕ – «пурхаючий» тремор кистей (астериксис), помітний, коли пацієнт тримає витягнуті перед собою руки.
Стадія 3: сонливість, відзначається амнезія, тривожність, гнів, параноя, зміна поведінки. Ригідність м’язів, посилення або ослаблення рефлексів.
Стадія 4 – кома.
Психометричне тестування. Важливою складовою діагностики ПЕ є вірна інтерпретація результатів вищевказаних психометричних тестів, які виявляють ступінь порушення діяльності центральної нервової системи.
Аналіз крові. У пацієнтів з ПЕ відзначається підвищення рівня аміаку в крові.
Аналіз спинномозкової рідини. При печінковій енцефалопатії відбувається підвищення рівня білка і деяких медіаторів в спинномозковій рідині. Тест має цінність для диференціальної діагностики ПЕ різного походження.
Електроенцефалографія. Зміни на ЕЕГ з’являються при початкових стадіях захворювання, але не є специфічними для печінкової енцефалопатії, будучи загальними для енцефалопатій будь-якого генезу.
Магнітно-резонансна томографія. Даний метод дозволяє визначити морфологічні зміни, які відбуваються в тканинах головного мозку хворих з хронічними формами ПЕ.
Для кількісної оцінки тяжкості хворого і визначення ефективності проведених лікувальних заходів, використовують індекс портосистемної енцефалопатії (ІСЕ), який розраховується за 5 показниками: стан свідомості, астериксис, час виконання тесту зв’язку чисел, результат ЕЕГ, рівень аміаку крові.
Слід відрізняти ПЕ від іншої патології з подібною симптоматикою: інші метаболічні розлади, порушення мозкового кровообігу, посттравматична патологія головного мозку.
В першу чергу необхідно визначити фактор, який спровокував розвиток печінкової коми, усунути вплив цього фактора.
Інфузійна терапія – 50-100 мл / кг на добу, з контролем і корекцією електролітного балансу, кислотно-основного стану.
Розчин глюкози 5-10 г / кг на добу.
Заходи, спрямовані на зменшення рівня аміаку в крові: призначення гепатопротекторів, препаратів, що знижують рівень аміаку в крові, сифонні клізми і промивання шлунка, призначення антибіотиків для зменшення кількості продукції і всмоктування продуктів розпаду білка з кишечника.
Екстракорпоральна детоксикація (гемосорбція, гемодіаліз) за показаннями.
Протисудомні, седативні препарати за показаннями.
Для пацієнтів з тяжкою печінковою енцефалопатією, яка не піддається медикаментозному лікуванню, єдино ефективним засобом залишається трансплантація печінки.
Прогноз сприятливий при легких формах печінкової енцефалопатії, всі зміни оборотні, довгострокових наслідків при адекватній терапії не виникає. Стадія 4, власне кома, практично не піддається лікуванню, і летальність при цій патології досягає 80%. ПЕ на тлі хронічно прогресуючої печінкової недостатності, також часто призводить до летального результату. У зв’язку з цим дуже актуальна рання діагностика ПЕ і призначення відповідного лікування.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
НАДЛИШКОВА МАСА ТІЛА І ПЕЧІНКА (ЖИРОВИЙ ГЕПАТОЗ)