Приблизно 10 років тому, коли мені було 44 роки і коли я після багатьох років роботи хірургом, повністю перейшла в дієтологію, я почала бігати.
Бігала по периметру необлаштованого футбольного поля, але і ті 300 метрів здавалися для мене тортурами, бо я втомлювалася, обличчя вкривалося червоними плямами і я задихалася. А ще боліли коліна, спина і взагалі мені після 5 хвилин тієї горе-пробіжки хотілося йти додому, заспокоюючи себе “от завтра вже нормально, побільше побігаю, але сьогодні не мій день”. Влітку по футбольному полю вітер розвівав пилюку, а взимку був сніг по коліна, або доводилося чвакати по мокрій грязюці-жижі.
З кожним роком я бігала далі і легше, а в 2012 вперше пробігла 5 км на одному з київських марафонів. Я уявляла, що Мастер Йода із Зоряних війн, сидить, невидимий, у мене на плечі і нашіптує: “не здавайся, не зупиняйся і весь час, хоч повільно, але біжи”.
Потім були напівмарафони і навіть перше місце в одному з них 2 роки тому.
Правда, серед жінок моєї вікової категорії (тому моя порада: йдіть і бігайте, бо з кожним роком шанси отримати призове місце будуть більшими).
Про харчування нічого писати зараз не буду, але якось канули в Лєту мої знамениті яблучні штруделі і інша “дієтична випічка”.
Я майже повністю перейшла на “підножний корм”, тобто все спростила до максимуму: в салат кидаю все, що можна, щоб побільше користі, зелень, часник, цибулю, ягоди, горіхи щодня.
Не смажу.
Не їм м‘яса, рибу — один раз в тиждень, в основному, оселедець матіас або лосось, час від часу ікру і печінку тріски, домашні яйця.
Не вживаю алкоголь.
Люблю домашній хліб, де 80% висівки, він на вигляд і на смак, як дерев‘яна дошка, але їм лише його.
Щоранку після сну маю ритуал — “ловити ікігай”: сідаю з чашечкою кави і склянкою теплої води з лимоном на лавочку в саду, роздивляюся небо, листочки, бджілки, мурашки. Згадую всіх, хто був у моєму житті, уявляю, що вони поруч. Це хвилин 5-7.
Потім або бігаю, або роблю вправи в своєму спортзальчику (стрибаю, боксую, роблю вправи з гантелями і багато-багато-багато присідаю, щоб була гарна кругла попа).
А потім весь день працюю. Моя робота мені в захоплення, тому я це роблю і у вихідні, і у свята і щодня, і в кожну вільну хвилину.
Інколи після прийому пацієнтів я виснажена і ледве повзу додому. Робота лікаря-дієтолога це і робота психолога. Бо переважна більшість пацієнтів мають проблеми зі здоров‘ям не лише через неправильне харчування та малорухливий спосіб життя, а через стреси, а вони виникають, якщо людина неефективно використовує життєві ресурси, найціннішим з яких є Час.
Стреси найбільше порушують роботу нервової та гормональної систем. І щоб вияснити це, доводиться розпитувати людину про її життя, відчуття, мрії і навіть спрямовувати її “а чи не змінити Вам роботу, точніше, чи не почати робити те, що Вам до душі?” Бо часто за суєтою люди забувають, що Життя — це щастя, це шанс і не треба боятися його змінювати. Бо кожен крок вперед — це нові горизонти.
Вдома я пишу програми лікувального харчування для пацієнтів. Це тривалий процес, бо маєш врахувати все і видати рекомендації, від яких і біль би пройшов, і пронос припинився, і показники аналізів покращились, і вага прийшла до норми.
Інколи для одного пацієнта написання рекомендацій займає день.
Щодня багато читаю і це виключно професійна література. Вся прочитана мною художня література залишилася в юності і ранній молодості, часу зовсім не вистачає, щоб розібратися в нових публікаціях і схемах, і це все потрібно якось потім подати максимально зрозумілою мовою в своїх постах, і ще емоційно приправити, бо ж без емоцій не достукаєшся і не мотивуєш.
Написання постів займає багато часу, декілька годин щодня. Я пишу їх сама, фото роблю сама і відповідаю на всі коментарі також сама.
Це моя робота для моєї країни, бо кожен з нас має робити щось корисне для світу, в якому живе.
Щороку планую на свій день народження зробити круте професійне фото, щоб всі аж ахнули (хахаха, але саме так і думаю), але я знову його не зробила, тому є ось таке, телефонне, із Сицилії, з балкону квартири, де я жила.
Антена тут явно зайва, але я в фотошопі – повний нуль, тому просто уявіть, що тієї антени немає.
Ну що ще додати.
Рухайтеся, бо рух — це такі потужні механізми омолодження, які Ви і уявити не можете.
Їжте просто, все, що росте на нашій землі, інколи голодуйте, пийте воду.
І нехай буде з нами всіма Сила!
Якщо що, то я зараз бігаю, і зовсім не в такому вигляді, як на фото.
P.S. Обіцяю ніколи не здаватися. І Ви те саме пообіцяйте собі.
Автор: Оксана Скіталінська