Антигістамінні препарати слід застосовувати тільки з дозволу лікаря, так як дані лікарські засоби мають ряд побічних дій.
Антигістамінні препарати – лікарські засоби, що застосовуються в лікуванні алергічних реакцій. Механізм дії цих препаратів полягає в блокуванні Н-1-гістамінових рецепторів, тим самим пригнічуючи дію гістаміну – основного медіатора, обумовлюючого більшість алергічних проявів.
Вперше гістамін був виділений з тканин тварин в 1907 році, а в 1936 році були синтезовані перші лікарські засоби, що пригнічують дію цієї речовини. Численні дослідження показували, що гістамін, впливаючи на гістамінові рецептори дихальної системи, очей і шкіри, викликає характерні алергічні прояви, а антигістамінні препарати здатні придушити цей процес.
З середини минулого століття і до сьогоднішніх днів антигістамінні препарати неодноразово піддавалися модифікаціям. Вченим вдавалося синтезувати нові препарати з меншим переліком побічних ефектів і більшою ефективністю. На сьогоднішній день розрізняють три основні класи антигістамінних препаратів, про які мова піде далі.
Антигістамінні препарати першого покоління добре проникають через гематоенцефалічний бар’єр (фізіологічний бар’єр між кровоносною і центральною нервовою системою) і здатні взаємодіяти з гістаміновими рецепторами кори головного мозку, тим самим ці препарати надають седативну дію. Залежно від конкретного випадку, седативний ефект може варіювати від легкої сонливості і до глибокого сну. Крім сонливості антигістамінні препарати першого покоління також впливають на психомоторні функції головного мозку. Майже весь ряд антигістамінних препаратів першого покоління (хлоропірамін, дифенгідрамін, клемастин, прометазин, мебгідролін) мають виражений седативний ефект, внаслідок чого обмежується їх застосування у різних груп пацієнтів.
Ще одним недоліком цих препаратів є конкуренція з ацетилхоліном, так як антигістамінні препарати першого покоління можуть взаємодіяти і з мускариновими рецепторами (з якими взаємодіє ацетилхолін). Таким чином, крім седативного ефекту, ці лікарські препарати можуть викликати сухість у роті, запори і прискорене серцебиття.
Антигістамінні препарати першого покоління з обережністю призначають при глаукомі, виразковій хворобі, серцевих захворюваннях, а також у поєднанні з протидіабетичними і психотропними препаратами. Ці лікарські препарати не рекомендується приймати довше 7-10 днів, так як вони здатні викликати звикання.
Більше 20 років, як у медичній практиці широко використовуються антигістамінні препарати другого покоління. На відміну від своїх попередників, ці лікарські засоби мають вельми високу спорідненість з гістаміновими рецепторам, а також володіють виборчою активністю, не надаючи впливу на мускаринові рецептори. Крім того, антигістамінні препарати другого покоління мають низьку прохідність через гематоенцефалічний бар’єр і практично не викликають звикання. Ці лікарські засоби не метаболізують в організмі і не надають седативної дії (хоча, у деяких пацієнтів можливий розвиток сонливості).
До антигістамінних препаратів другого покоління відносяться лоратадин, азедастин, цетиризин, ебастин та інші лікарські засоби. Після припинення прийому даних препаратів терапевтичний ефект може зберігатися ще протягом тижня.
Деякі антигістамінні препарати другого покоління також володіють і протизапальною дією, а також кардіотонічним ефектом, що потребує контролю серцево-судинної діяльності при їх застосуванні.
Антигістамінні препарати третього покоління мають високу вибірковість дії по відношенню до гістамінових рецепторів. Ці препарати не чинять седативної дії, а також не впливають на роботу серцево-судинної системи.
Застосування антигістамінних препаратів третього покоління виправдане при необхідності проведення тривалої антиалергійної терапії, зокрема при лікуванні сезонного і цілорічного алергічного риніту, ринокон’юнктивіту, кропив’янки, контактного та атопічного дерматитів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ТИПИ АЛЕРГІЧНИХ РЕАКЦІЙ