Пропонуємо Вашій увазі з наукових факти про фітнес. Детальніше читайте в нашій статті.

Фітнес-трекери створюють видимість фізичної активності

Кардіологи і фахівці зі спортивної медицини з Орегонського університету (США) з’ясували, що використання фітнес-браслета не збільшує рухову активність, якщо людина не має мети за обсягами фізичного навантаження.

Фітнес-трекери, або спортивні браслети, показують дані про параметри фізичного навантаження, — частина сучасного життя. До 2020 року, за оцінками експертів, глобальні продажі цих девайсів зростуть до 20 млрд доларів на рік, тобто збільшаться в три рази до рівня 2016 року.

Корисність браслета забезпечується різноманітними датчиками: акселерометр вимірює прискорення по осі вгору-вниз, вперед-назад, вліво-вправо, оптичний пульсометр зчитує частоту серцебиття, а крокомір позбавляє власника фітнес-трекера від необхідності рахунку в розумі при русі пішки. Всі ці дані синхронізуються з додатком на мобільному телефоні, роблячи можливим оцінку рухової активності та її планування, наприклад побудова спортивних тренувань.

Однак займаються спортом далеко не всі люди, що мають на зап’ясті фітнес-трекер. Учені вирішили з’ясувати, чи збільшує таке самостійне, не пов’язане з обов’язковими до виконання обсягами фізичного навантаження використання спортивного браслета рухову активність, знижує фактори ризику захворювань серцево-судинної системи, зміцнює фізичне і психологічне здоров’я, а також впливає користування фітнес-трекером на уявлення про стан власного здоров’я.

Для експерименту був обраний 431 доброволець, яким було запропоновано протягом шести місяців, з липня по грудень, користуватися фітнес-трекером. Всі учасники були здоровими чоловіками середнім віком 41 рік та індексом маси тіла трохи вище норми. Дані про фізичну активність були доступні як учасникам експерименту, так і дослідникам. Необхідним мінімумом за параметрами рухової активності вважалося носіння браслета не менше 70 днів, з періодом неспання не менше 10 годин, цей мінімум виконали 75% добровольців.

За час експерименту відзначено зниження показника «число кроків на годину», причому навіть в групі учасників, які вважають, що їх рухова активність за час участі в дослідженні зросла. Показники, що характеризують фактори ризику захворювань серцево-судинної системи, такі як рівень глікованого гемоглобіну і вміст ліпідів, не змінилися. Відмічено підвищення систолічного компонента кров’яного тиску, але дослідники пояснюють це впливом зміни пори року.

Таким чином, вчені встановили, що самостійне використання фітнес-трекера не викликало збільшення рухової активності, не знизило ризик серцево-судинних захворювань, а також не вплинуло на параметри фізичного або психологічного здоров’я учасників експерименту. Незважаючи на це, 57% добровольців заявили про збільшення власної фізичної активності.

Вчені підкреслюють необхідність постановки ясних цілей щодо обсягів фізичних навантажень при використанні фітнес-трекера, чим може бути корисна консультація з звичайним терапевтом.

Дослідження опубліковане в журналі British Journal of Sports Medicine.

Відраза до спорту може бути вродженою

Далеко не всі отримують задоволення від пробіжок або занять у спортзалі, і винна в цьому не лінь, а спадковість.

Результати дослідження фахівців з Амстердамського вільного університету (Нідерланди) опубліковані в журналі Psychology of Sport and Exercise.

Вчені залучили до участі в дослідженні 115 пар ідентичних (однояйцевих) близнюків, у яких генетичний профіль збігається повністю, і 111 пар неідентичних (різнояйцевих) близнюків, у яких збігається приблизно половина генів. Крім того, для повноти картини участь у дослідженні взяли 35 братів і сестер різнояйцевих близнюків, і ще шість пар братів і сестер, які не є близнюками. Вік учасників становив від 12 до 25 років.

Всі учасники протягом 20 хвилин займалися на велотренажері, а потім ще 20 хвилин на біговій доріжці. Навантаження при цьому було дуже помірним. Під час виконання вправ учасники повинні були періодично оцінювати свій стан і самопочуття за шкалою від «дуже погано» до «дуже добре» — наскільки вони відчувають себе змученими, напруженими, знесиленими, або ж навпаки, енергійними і повними життєвих сил. Учасників також опитували з приводу того, як часто ті з доброї волі займаються спортом або будь-якими фізичними вправами в повсякденному житті.

В результаті дослідники розрахували для кожного учасника індивідуальний рівень так званої афективної (емоційної) реакції на спортивні навантаження. Аналіз продемонстрував, що почуття задоволення або відрази, які людина відчуває при заняттях спортом, у значній мірі залежить не від особистих якостей, одномоментного самопочуття, ліні, настрою і так далі, а від генів. Так, які саме емоції ви здебільшого відчуваєте, не занадто швидко крутячи педалі на велотренажері, — позитивні чи негативні — пояснюється вашою спадковістю на 15%. У випадку більш напруженої роботи на біговій доріжці ваші відчуття залежать від генетичного фактора вже на 35%.

Як і слід було очікувати, чим більше задоволення отримували учасники від занять спортом, тим більш фізично активними вони були у своєму повсякденному житті. При цьому багато гени, від яких залежить емоційна реакція на заняття спортом, також регулюють рівень фізичної активності протягом життя, встановили дослідники. Вони підкреслюють, що ці індивідуальні відмінності в емоційній реакції на фізичні навантаження необхідно враховувати, закликаючи займатися спортом дітей і підлітків.

Перерва в тренуваннях може призводити до депресії

Регулярний спорт з більшою ймовірністю забезпечить душевне здоров’я, ніж його відсутність.

Про те, що спорт знімає депресію, сприяє виробленню «гормонів радості» і в цілому позитивно позначається на душевному стані, говорили вже не раз. Аспірантка кафедри психіатрії Університету Аделаїди (Австралія) Джулі Морган (Julie Morgan) підійшла до питання з іншого боку і спробувала розібратися, що відбувається з психологічним самопочуттям людей, які з якихось причин залишили тренування.

Вона уклала, що зниження рівня фізичної активності може призводити до розвитку депресії, особливо якщо людина вже страждала від неї раніше. Робота опублікована в журналі Affective disorders.

Морган оцінила стан 50 жінок і 102 чоловіків. Всі вони в минулому тренувалися мінімум 30 хвилин 3 рази в тиждень протягом 3 місяців, а потім припинили заняття. В результаті у багатьох учасників стали проявлятися деякі симптоми депресії: у когось через 3 дні, у когось через тиждень, у когось через два. Особливо схильні до депресії виявилися жінки.

Тим не менше самі вчені визнають, що результати поки не претендують на повну об’єктивність, оскільки не вистачає додаткових клінічних досліджень (аналізів на різного роду біологічні маркери, характерні для депресії), а вибірка вийшла невеликою і нерівномірною.

«На даний момент важливо, щоб люди розуміли потенційний вплив тренувань на їх психологічну рівновагу і не поспішали зав’язувати зі спортом», — підсумовує співавтор роботи, професор кафедри психіатрії Аделаидского Університету Бернхард Бауне (Bernhard Baune).