Геморой – це, мабуть, одне з небагатьох захворювань, навколо якого складено таку велику кількість легенд і міфів. І, напевно, цьому не варто дивуватися, адже за даними різних авторів, патологія, в різних стадіях і ступенях тяжкості зустрічається у 20-40% всього дорослого населення планети. І як би парадоксально це не звучало, але при наявності величезної кількості консервативних і оперативних методів лікування геморою, ми до сих пір так і не знаємо точну причину його появи.
На сьогоднішній день найбільш значущими вважаються механічна і судинна теорії геморою, друга з яких була запропонована ще більш ніж 250 років тому. Незважаючи на це, дискусії про переважання того чи іншого механізму, що призводять до випадання вузлів із прямої кишки, ведуться і до цього дня.
На противагу цьому, шляхом багаторічних досліджень і спостережень, був виділений цілий комплекс факторів ризику, які в тій чи іншій мірі призводять до появи і розвитку геморою. До них, в першу чергу, необхідно віднести:
- Хронічні закрепи.
- Тривале постійне сидіння на унітазі.
- Малорухливий спосіб життя.
- Важка фізична праця.
- Спадковість.
- Ожиріння та інші.
Серед усіх названих чинників ризику лише спадкова схильність є пунктом, який не підлягає корекції. Все інше, в тій чи іншій мірі, може бути відкориговано зміною трудового режиму, раціону харчування і певною медикаментозною підтримкою.
З огляду на ту величезну кількість досліджень і спостережень, які були проведені, можна сказати, що геморой – це не просте захворювання, а специфічний спосіб життя. І думка про те, що його можна не лікувати, а просто видалити, коли хвороба стане вже зовсім нестерпною, категорично невірна. Захворювання має велику схильність до рецидивів. І щоб її мінімізувати, зазначені фактори ризику слід уникати при всіх стадіях захворювання і навіть після проведеної операції, якщо вона необхідна. А з огляду на специфіку цих факторів, доктор може впливати на них тільки в мінімальному обсязі. Іншими словами, якість життя пацієнтів з гемороєм знаходиться в їх же руках.
Автор статті – Юрій Ловицький
Джерело: Обозреватель