З 1995 року Чорнобиль і Прип’ять почали відкривати для туристів, і вже сьогодні кожен повнолітній громадянин може законно приїхати сюди з екскурсією. Мені пощастило побувати в Зоні відчуження двічі, переночувати в місцевому готелі, обійти всі умовно безпечні місця і дізнатися, чим занедбані землі так приваблюють приїжджих.
Парк розваг в Прип’яті не працював ні дня: його повинні були запустити 1 травня 1986 року.Як вибрати тур в Чорнобиль і скільки це коштує
Екскурсії в Зону відчуження складно назвати дешевими – як мінімум тому, що в їх вартість входить проїзд з Києва і назад, послуги супроводжуючих і обов’язкова страховка. Планові одноденні екскурсії обійдуться в 30-150 доларів, індивідуальні – в 70-500 доларів. Дво- і триденні тури теж не допоможуть заощадити: в їхньому випадку розщедритися доведеться на харчування і нічліг в одному з Чорнобильських готелів. Також на додаткові 10 доларів можна взяти в оренду дозиметр, але якщо ви старанний турист, який не відходить від гіда ні на крок, в цьому немає необхідності: всі маршрути максимально безпечні, а шанси потрапити в брудне місце дуже невеликі.
Гід люб’язно розповів нам про нелегальних і дешевших способах потрапити в Зону, але сталкерство порушує вимоги радіаційної безпеки, може спричинити за собою кримінальну відповідальність, зустріч з браконьєрами або дикими тваринами.
Екскурсійні маршрути і радіаційний фон
Найвразливіші туристи починають прикривати обличчя від «радіаційного пилу» вже на в’їзді в 30-кілометрову зону (КПП «Дитятки»), де фон в 11 мкР / год трохи «програє» київським (на Майдані в звичайний погожий день дозиметр показує до 15 мкР / ч). У Чорнобилі теж чисто – 17 мкР / год при допустимій нормі в 25-30 мкР / год роблять місто цілком придатним для життя. І тут дійсно живуть: працівники Зони проводять в Чорнобилі 15 днів в місяць, і деякі з них насправді задоволені таким вільним графіком.
У травні 2015 року Чорнобиль зустрічав нас жвавими вулицями: ліси в Зоні відчуження горіли, тому в місті було багато пожежних з Київської області. У вільний від роботи час вони їли морозиво, гладили місцевих собак і дивилися на переляканих туристів добродушно і поблажливо. Цього разу поїздка припала на 1 травня, і місто було порожнім: кількість туристів помітно скоротилося через свята Пасхи.
Обидва візити створили стійке відчуття, що Зону охочіше відвідують іноземці: вони менше знають про катастрофу і, отже, менше бояться міфів про радіацію. Туристів з України та Білорусі старше 30 мені побачити теж не довелось, а ось літніх німців, японців, американців, поляків і канадців – більш ніж достатньо.
Одно- і дводенні екскурсії мають схожий сценарій: спочатку вас водять по охайному Чорнобилю, потім провозять через КПП в 10-кілометрову зону, показують ЧАЕС і везуть в Прип’ять. Прип’ять – прекрасна ілюстрація урочистості природи: гуляючи по зарослим вулицям і зустрічаючи сліди диких тварин, дуже гостро відчуваєш крихкість людського життя.
Місто-привид неодноразово мили, тому більшість стежок тут безпечні для прогулянок. Фонить лише грунт і мох, на які люб’язні гіди радять не наступати. Також слід пам’ятати, що багато будинків в Прип’яті знаходяться в аварійному стані, і заходити туди заборонено.
Один з супроводжуючих розповів нам історію про молодих екстремалів, які вирішили зайнятися сексом прямо на даху місцевого готелю Полісся. Після цього інциденту за приїжджими почали доглядати ретельніше, і чим молодший і більш рухливий ваш гід, тим безпечнішими будуть маршрути (супроводжуючі старшого віку, здається, більш поблажливі до цікавості туристів).
Радіолокаційна станція “Дуга” або “Російський дятел”. Знята з бойового чергування в 1989 році. Відкрита для відвідування в 2013 році.
Нічліг та харчування у Чорнобилі
Переконавшись, що в Прип’яті немає двоголових чудовиськ і блукаючих аномалій, втомлені і задоволені туристи повертаються в Чорнобиль. Тут їм належить пообідати (повечеряти) і, в разі дводенного туру, переночувати. Всі продукти в місцевих їдальнях привозять з Києва, тому вони повністю безпечні. Радіаційний фон в готелях теж в порядку, але розраховувати на особливі зручності годі й говорити – в кінці кінців, це екстремальний туризм, а не спа-курорт.
На початку травня в нашому готелі було холодно і сиро, катастрофічно не вистачало ковдр і теплої води. Але неповторна атмосфера Зони відчуження перекреслила всі незручності: ночі тут тихі і темні, повітря свіже й запашне, а сон міцний і спокійний. Те, що потрібно для закостенілих офісних працівників.
На наступний день вас ще раз ситно і смачно погодують, відвезуть на колишній секретний об’єкт Чорнобиль-2 і познайомлять з самоселами. Самі себе вони так не називають, радіації не бояться, запросто харчуються місцевою рибою, грибами і овочами. Працівники Зони розводять руками: більшості з цих людей за 80, і страх смерті їм уже не відомий.
Радіаційний контроль і наслідки для здоров’я
Залишаючи Чорнобильську зону відчуження, кожен турист зобов’язаний двічі пройти радіаційний контроль. При мені прилади жодного разу не сигналізували про небезпеку, оскільки приїжджих дійсно не водять в брудні місця. Однак страшилки про людей, що залишали на КПП штани або взуття, можуть виявитися корисними: деякі туристи дійсно не проти прихопити з Прип’яті протигаз, книгу, дитячий малюнок або страшну ляльку без очей.
По дорозі до Києва ми розговорилися з меланхолійним літнім британцем, подорожуючим без фотоапарата і телефону. Що занесло його до Чорнобиля? Чому з усіх райських куточків Землі він вибрав саме Зону відчуження?
– Це історія моєї планети, – відповів він, трохи подумавши. – Люди повинні пам’ятати, що накоїли.
Автор: Марія Ніткіна