Артроз хребта – це хронічний дегенеративно-дистрофічний процес, що вражає міжхребцеві суглоби і приводить до порушення функцій хребетного стовпа.
Що ж викликає артроз хребта?
Артроз хребта класифікують на первинний (ідіопатичний) і вторинний. Причини виникнення первинного спондилоартрозу на сьогоднішній день не відомі. Існує думка, що обмінні порушення і переважання дегенеративних процесів над відновними обумовлені генетичною схильністю. Також важлива роль у виникненні первинного спондилоартрозу відводиться вродженим дефектам опорно-рухового апарату (дисплазії, плоскостопість, гіпермобільність суглобів), які сприяють травматизації хрящових тканин суглобів. Вторинний артроз хребта розвивається як наслідок інших патологічних процесів в організмі. Причинними факторами в такому випадку можуть бути такі процеси:
- деякі запальні та дистрофічні захворювання опорно-рухового апарату (спондиліти, первинний асептичний некроз кісткової тканини, остеохондроз, спондилолістез, остеопороз і ін.);
- механічні пошкодження (в тому числі оперативні втручання), травми хребта (у тому числі постійна мікротравматизація внаслідок надмірних навантажень на хребетний стовп у спортсменів, людей, страждаючих ожирінням, з неправильною поставою, у робітників з важкою фізичною працею, при вкороченні однієї з нижніх кінцівок) ;
- аутоімунні захворювання (хондрокальциноз, подагра, гемохроматоз та ін.);
- судинні захворювання (облітеруючий ендартеріїт, атеросклероз), а також порушення кровообігу внаслідок гіподинамії;
- гормональні порушення (наприклад, дефіцит естрогенів у жінок в менопаузі);
- ендокринні патології, порушення обміну речовин (гіпертиреоз, дефіцит фосфору, кальцію, вітамінів та інших поживних речовин).
Механізм розвитку артрозу хребта
На початку розвитку патологічного процесу, як правило, відбувається порушення кровопостачання підхрящевого шару окістя, внаслідок чого хрящова тканина поступово втрачає еластичність, стоншується. Повторні перевантаження призводять до нових мікротравм, розтягування суглобової капсули і дегенерації хряща, зменшення кількості синовіальної рідини та втрати гладкості суглобових поверхонь. Таким чином, виникають підвивихи в уражених суглобах, а також формування суверіостальних остеофітів (кісткових розростань). Дегенерація хрящової тканини прогресує аж до повного руйнування хряща. При ендокринній патології, гормональних порушеннях і інших причинах механізм розвитку артрозу хребта дещо інший, однак результат змін в міжхребцевих суглобах аналогічний.
Симптоми артрозу хребта
Основною ознакою спондилоартрозу є біль в ураженому відділі хребта (частіше шийний або поперековий відділи) при фізичних навантаженнях, зникаюча в стані спокою. Симптоматика захворювання варіює залежно від локалізації та стадії патологічного процесу. На початкових етапах можливе відчуття скутості після сну, незначний хрускіт хребта, особливо при похилих і обертальних рухах. Обмеження фізичної активності на першій стадії немає. На другій стадії артрозу хребта з’являються труднощі у виконанні фізичної роботи у зв’язку зі зменшенням обсягу активних рухів в хребетному стовпі. Болі стають інтенсивнішими, хрускіт виникає при будь-яких рухах в міжхребцевих суглобах. При розвитку третьої стадії спондилоартрозу болі стають постійними, виникають навіть у спокої, рухи значно обмежені і болючі, м’язи в області ураженого відділу хребта атрофовані і спазмовані. Нерідко на цій стадії виникають грижі міжхребцевих дисків. Деформація хребта на даному етапі визначна візуально. Четвертою стадією вважається повний анкілоз (зрощення) суглобів.
Лікування артрозу хребетного стовпа
У лікуванні даного захворювання дуже важлива систематичність і завзятість. Підхід до лікування спондилоартрозу комплексний і включає в себе медикаментозне лікування (в першу чергу спрямоване на терапію первинного захворювання), фізіотерапевтичні методи, масажі і мануальну терапію, лікувальну фізичну культуру. Ефективним методом лікування (особливо больового синдрому) є радіочастотна денервація, в ході якої застосовується вплив електромагнітного поля хвильової частоти в області ураженого суглоба. Дана методика практично не має ускладнень через її малоінвазивність. Як правило, зазначену методику застосовують при недостатній ефективності консервативних методів лікування. У важких випадках (при неефективності всіх вищевказаних методів і наявності ускладнень, компресії спинного мозку тощо) можливе застосування хірургічних методів лікування – фасектомії, форамінотомії, ламінектомії, ламінотомії, корпектомії з подальшою динамічною стабілізацією хребетного стовпа спеціальними конструкціями.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
АРТРОЗ І АРТРИТ: У ЧОМУ РІЗНИЦЯ