Якщо перевагу посилити до межі, вона може перетворитися на недолік. Персонажі, які нам подобаються, дали назву складним психологічним розладам. Варто розібратися, що може ховатися за очевидним позитивом.
Синдром Поліанни: рожеві окуляри
Хто? Сирота, придумана американською письменницею Е. Портер століття тому і знайшла тисячі фанатів за часів Великої Депресії. Сувора тітка забезпечує їй лише мінімум: кімнату на горищі, мізерне харчування. Але дівчинка не сумує, у неї є секрет: «гра в радість». Правила прості: в будь-який ситуацій шукати привід для оптимізму. Кімната похмура? Зате який вид з вікна! Нога зламана? Можна перечитати книги, на які не було час. Самотній? Маєш можливість когось пригріти. Дістала робота? Зате яку користь вона приносить! «Чим важче ситуація, тим цікавіше грати».
Чим симпатична? Смішна, безпосередня. У романі їй вдається мирити людей, радувати, так би мовити, нести оптимізм в маси.
Чим небезпечний синдром? Так називають паталогічний оптимізм, коли людина заперечує небезпеку, не намагається вирішити проблему, а вперто вірить у краще. Безробітний, який сидить вдома і чекає вигідної пропозиції. Дружина, яка наполягає, що у неї міцна сім’я, хоча чоловік зізнався, що покохав іншу. Ситуації можуть бути і вкрай небезпечними: діабетик, який продовжує ложками їсти солодке в надії, що з ним нічого не трапиться. Або мати-одиначка, яка живе з дитиною в непридатному приміщенні, без ремонту, але не намагається заробити або знайти допомогу. Адже хороше можна нібито знайти в найстрашнішій ситуації.
Синдром Мюнхгаузена: тяга до операцій
Хто? Німецький барон 18 століття, якого вважали не так брехуном, скільки дотепним вигадником. Недарма його історії були зібрані в «Путівнику для веселих людей». Ще за життя він став літературним персонажем в книгах Р.Распе (правда, барон збирався подати до суду на автора за наклеп).
Чим симпатичний? Безжурний, життєрадісний фантазер і авантюрист.
Чим небезпечний синдром? Той, хто страждає цим психічним розладом придумує всілякі приводи, аби полежати в лікарні, обстежитися, а в ідеалі – добитися, щоб йому зробили операцію. Ось таке у людини задоволення! Причина – зовсім не в стурбованості здоров’ям. «Професійний хворий» жадає відчути себе бідолахою і героєм, стійко переносить страждання, отримати увагу і турботу медперсоналу, родичів, друзів. Дехто примудряється за місяць полежати в 5-6 клініках.
Але найнебезпечніше так званий делегований синдром. У цьому випадку «брехун» жадає рятувати тяжкохворих. Зазвичай шукати таких йому в голову не приходить, і він цілеспрямовано псує здоров’я ближніх, частіше – дітей і людей похилого віку. Підмішує непотрібні ліки, отруту, завдає порізи, душить, а потім – відкачує. Третину таких жертв врятувати не вдається.
Синдром Мартіна Ідена: вбивча цілеспрямованість
Хто? Персонаж в романі Джека Лондона, багато в чому списаний з автора. Моряк, який загорівся ідеєю стати освіченішим і заробляти письменством. Він – зовсім як радять зараз на психологічних тренінгах – складає програму по саморозвитку, шліфує мову, манери, вміння складати. Заради досягнення мети працює над собою з ранку до ночі, а спить всього 5 годин на добу.
Чим симпатичний? Прагне до знань і прекрасного, працьовитий, вміє добиватися свого.
Чим небезпечний синдром? У фіналі книги герой, який отримав бажане, розчарований і спустошений, здійснює самогубство. Про синдром Мартіна Ідена кажуть, коли людина, домігшись мети, до якої йшла роками, впадає в депресію. Медики кажуть про «невміле поводження з самим собою». Людина в гонитві за бажаним працює «без запобіжників». Занадто інтенсивний графік зношує нервову систему, але організм мобілізований, поки мета ще попереду. Більш того, перевантаження стають своєрідним «наркотиком». Результат отриманий, цілі більше немає – і нервова система бунтує без допінгу. Так що ніяка мета не виправдовує засоби, що підривають здоров’я.
Автор: Аліна Мірошникова
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
НА ОБЛИЧЧІ ЖАХЛИВІ, ДОБРІ УСЕРЕДИНІ: ЗАГАДКА СИНДРОМУ СТЕРВОЗНОГО ЛИЦЯ