Анорексія – це важке психологічне захворювання, коли у людини зникає апетит, або вона свідомо відмовляється від їжі з метою знизити вагу.
Розібратися в проблемі, з’ясувати, чому вона з’являється і як можна вилікуватися від анорексії, нам допоможуть психотерапевт, психолог Дар’я Селіванова і фахівець в області оздоровчої фізичної культури та рекреації Олександра Рогозіна.
– Олександра, Ви пережили анорексію і зуміли впоратися з нею. Розкажіть, як це було?
Олександра Рогозіна: Це почалося в дитинстві, коли я займалася танцювальними напрямками, хореографією. Я тоді ще не розуміла, до чого це все може привести, але викладач нас жорстко обмежувала, змушувала худнути, тому що повні дівчата на сцені не виглядали. Скажу відразу, ніхто з нашого колективу не був повним. Були худенькі, стрункі або нормальної статури.
У період статевого дозрівання за рахунок зміни гормонального фону, наші тіла почали округлятися. Нас лякали, якщо ми будемо їсти, то ніколи не будемо стояти на сцені у першій лінії. На той момент авторитетом для мене були не батьки, а наша викладач. І я була впевнена, що, якщо буду робити так, як вона говорить, то буду стояти в першій лінії. Тоді я просто горіла сценою, і це було найголовніше в моєму житті. Тоді в підсвідомості у мене вкоренилася думка, що треба бути худою.
Трохи пізніше під час переїздів, коли ми змінювали одне місто на інше, поки добралися до Києва, у мене був сильний стрес. Було морально дуже важко, я сумувала за минулим дому, танцям, друзям. Стрес проходив через анорексію.
Звичайно, це було поступово. Я почала працювати, коли вступила на перший курс, але це не заважало мені обмежувати себе в їжі, і вага поступово знижувалася.
- Перший рецидив був на першому курсі, коли я потрапила в лікарню з критичною вагою, але дуже швидко відновилася.
- Другий випадок був набагато серйознішим і тривав два роки. Апогеєм стала дуже низька вага 25 кілограмів, і більше половини моєї ваги (крім кісток) – це була вода, тобто, не було ні жиру, ні м’язів.
Коли мене намагалися врятувати, то поміщали в різні київські клініки, як раніше. І коли мене в черговий раз поклали в госпіталь, батько вирішив піти з роботи, щоб бути зі мною постійно. Але його зупинило керівництво, сказавши, що допоможе знайти гроші на моє лікування за кордоном. Так я й потрапила в Ізраїль. Зараз я чітко розумію, якби не ця допомога, не мої батьки, не всі фахівці, які за мною спостерігали, мене б уже не було в живих!
– Дарина, розкажіть, чому виникає така проблема як анорексія?
Дар’я Селіванова: Анорексія завжди пов’язана з нестабільною самооцінкою у підлітка, надто сильною вимогливістю і критичністю до себе. Якщо людина не потребує в якомусь авторитеті, відчуття стабільності та впевненості в собі, то слова тренера, який рекомендує мало їсти, не будуть на нього впливати. Якби було більше опори – це батьки, соціум, – така проблема не виникла б. Сильний вплив на підлітків чинить тиск модельного бізнесу, асортименту одягу в магазинах для мініатюрних дівчат.
Судячи з мого досвіду роботи з анорексією, існує фактор досить суворих батьків, які обмежують, контролюють, плюс – оточення. Якщо всі дівчатка в класі приділяють занадто багато уваги зовнішності, то і дитина буде наслідувати одноліткам.
Є дуже важливий фактор виникнення анорексії у підлітка, моя гіпотеза про формування харчових порушень, – це насильницьке годування в дитинстві. Коли тебе годують, то втрачається чутливість до того, що і коли ти хочеш їсти. Якщо мама категорично і жорстко годує дитину, вона формує у неї нечутливість до своїх власних потреб у складі і кількості їжі. Дитина починає хотіти те, що хоче мама.
– Як батькам побачити, що у дитини з’явилися проблеми?
А. Р.: На перших етапах це досить складно, бо підліткам властиво обманювати батьків, ховати їжу, викликати блювоту.
На що потрібно звернути увагу: різке падіння ваги (протягом місяця), дратівливість, відмова від прийому їжі в колі родини або друзів, зникнення після застілля. Якщо ви підозрюєте дитину в тому, що вона викликає блювоту після їжі, простежте за нею. Наприклад, коли я лежала в лікарні, за мною перший час постійно ходила мама, або медбрат.
Ще потрібно звернути увагу на часті зміни настрою, аменорею (припинення менструацій, але якщо цикл вже встановився), депресивний стан, зацикленість на зовнішньому вигляді, харчуванні або спорті. Якщо людина мало їсть і щодня займається в залі, – це теж окремий випадок анорексії.
Д. С.: Дуже важливо про це говорити. Коли мені Саша про це сказала, я подумала, що це дійсно так, але я раніше сприймала анорексію тільки як харчове порушення. І справді: дуже багато моїх клієнток фанатично займалися спортом. Батькам важливо звертати увагу на цей фактор, тому що він зовсім не очевидний. Здавалося б: що такого, що дитина щодня займається в спортзалі? Вона же не палить або не п’є з компанією підлітків. Якщо є зацикленість на спорті, це може бути один з факторів початку анорексії.
Ще один фактор анорексії – некритичне сприйняття себе. Коли людина страждає будь-яким неврозом, вона розуміє, що її стан ненормальний, а при анорексії людині нав’язливо продовжує здаватися, що вона повна, що не відповідає думці оточуючих. І це думка завжди однакова в день в день, незалежно від настрою, і від ступеня схуднення.
А. Р.: В стані хвороби коли вага втрачається, найчастіше людина вже не відчуває, що у неї є зайва вага, але вона може думати, що є ще якась частина тіла, яку потрібно коригувати. Так, скажімо, довести до ідеалу, наприклад, живіт або стегна.
Виходячи з мого тренерського досвіду зі здоровими людьми, що бажають схуднути, спочатку потрібно налагодити контакт з собою, а потім йти до свого ідеалу. Можна звичайно робити це паралельно: хтось приходить схуднути, а потім не розуміє, як раніше можна було собі не подобатися і не любити себе таким, яким є.
– Що потрібно робити, якщо батьки побачили тривожні симптоми анорексії?
А. Р.: Головне – без різких рухів. Ні в якому разі не можна змушувати дитину їсти насильно. Ніяких фраз, типу: «Їж! Ти худа, ходиш голодна», «Нікуди не підеш, поки не з’їси», «Не буде тобі ні розваг, ні гулянок». Ніякого тотального контролю: одна справа-акуратно спостерігати за тим, як дитина веде себе, м’яко впливати на її поведінку, і зовсім інша – жорсткими фразами з серії «Що ти таке робиш? Їж негайно!» змушувати та лаяти її. Людина закриється і зробить все так, що ви навіть і не дізнаєтеся.
Д. С.: Тут з’являється бажання зробити зло. Таким втручанням та надмірним контролем можна зробити тільки гірше. Стан виникає через критичності і контролю, і при посиленні цього контролю, стан лише погіршується. Тут застосована тактика сімейної корекції, не тільки дитини, але і батьків. Якщо працювати з дитиною, вона приходить додому, а там нічого не змінюється, на вирішення проблеми піде значно більше часу, і зробити це буде складніше.
Коли ви помічаєте проблему, потрібно відразу йти до фахівця. У мене є знайомі, які самі справлялися з цією проблемою, але є ж різні ступені захворювання. Моя думка – потрібно працювати з психіатром, психотерапевтом, потрібно займатися психокоррекцією. Ми з Сашком будемо вести програму для дівчаток, хворих на анорексію. Я буду займатися психологічною стороною, Саша – реабілітацією, фізичними навантаженнями, все, що пов’язано з відновленням здоров’я. Це мінімум, що можна зробити.
Один з варіантів лікування анорексії – медикаментозне лікування за допомогою антидепресантів, нейролептиків. Можливо, вони необхідні, коли стан зовсім критичний. Вони можуть зняти гостроту симптомів, але не лікують. Обов’язково потрібна психологічна корекція анорексії.
– Якщо дитина не хоче лікуватися і впевнена, що вона як і раніше товста, як діяти?
А. Р.: До госпіталізації в одну з провідних клінік в Ізраїлі при вазі 25 кілограм, я навіть не могла піднятися з ліжка. Звичайно, я розуміла, що зі мною не все гаразд. Але навіть у такому важкому стані думка про набір ваги мене дуже лякала.
Як допомогти людині, яка не хоче, щоб їй допомагали? Я думаю, потрібно дати зрозуміти до чого це може призвести, що це – пряма дорога до смерті! Дізнатися, чи вона хоче так закінчити життя, чи все ж варто шукати вихід із ситуації. Дати зрозуміти, скільки радощів існує в житті, як вона може себе реалізувати. Іншими словами, дати їй сенс, заради якого треба жити! Дати зрозуміти, що вона небайдужа всім друзям і батькам.
Під час хвороби дуже дратує, коли розумієш, що набирати вагу потрібно. Ти бачиш, як на очах змінюються обсяги, згадуєш, скільки зусиль тобі варто було все це скинути, не розуміючи, що ж буде далі. А раптом буде 80 кілограм? А я просто знала, що потрібно набрати. Заради себе, заради повноцінного життя! Їла і буквально сльози котилися з очей…
На мене подіяла робота фахівців клініки, які допомагали і повірили в мене, зробивши так, щоб я захотіла жити. Я вірила, що все буде добре, ще трошки – і я відновлюся, буду працювати і отримувати задоволення від життя. Тоді я зрозуміла, що не хочу працювати за першою спеціальністю і отримала другу освіту.
Д. С.: Дуже важливо, щоб поряд була людина, з якою буде налагоджений контакт. Якщо дитина відмовляється розмовляти з батьками, потрібно, щоб була інша людина, якій він зможе довіритися. Наприклад, хтось вже перехворів на анорексію. Або це можуть бути форуми тих, хто страждає на анорексію.
– У якому віці виникає анорексія? Тільки в підлітковому?
А. Р.: В основному в підлітковому віці, до 20-25 років, але буває і до 30 років. Це відбувається через психологічні травми, розриву відносин, конфліктів у сім’ї. Найчастіше проблема тягнеться з дитинства та періодично з’являється. Закордоном я зустрічала дорослих жінок, з якими мені явно було зрозуміло, що вони страждають від анорексії.
– Як не допустити рецидиву анорексії?
А. Р.: Анорексія не проходить безслідно, вона змінює свою структуру: небажання їсти переростає в зацикленість на здоровий спосіб життя, правильне харчування, дозоване фізичне навантаження. Також до рецидиву можуть призвести проблеми в особистому житті. Якщо у дівчини відсутня підтримка з боку другої половини або друга, це може негативно вплинути на ситуацію. А якщо така підтримка є, то ризик повернення (прояви) хвороби набагато нижчий.
Д. С.: Будь-яке порушення не може пройти зовсім. Якщо людина тривожною була спочатку, то вона і далі такою залишається, але вона знаходить спосіб жити в соціумі з цієї тривожністю. Характер формується до 5 років, тому в подальшому його практично неможливо змінити, людина не може повністю змінитися. Просто якщо у Вас є хвороба серця, Ви організовуєте своє життя, знаючи, що у Вас є зона ризику. Так і у випадку з анорексією.
– У чому різниця між анорексією та булімією?
А. Р.: Анорексія – це не просто відмова від їжі, це психологічне захворювання, для якого характерні нелюбов, відторгнення себе, несприйняття себе.
Булімія – спосіб досягти свого ідеалу, коли людина захворює. Коли після їжі людина хоче позбутися від почуття провини за з’їдені смачні шматочки, викликаючи блювоту. Але почуття провини нікуди не йде. В наслідок з’являються проблеми з стравоходом і зубами, організму не вистачає поживних речовин.
Д. С.: Булімія – це порушення, яке характеризується підвищеним апетитом і приводить до контролю ваги за рахунок викликання блювоти. Анорексія може існувати за допомогою будь-яких методів: відмова від їжі, виснажливі фізичні навантаження, таблетки для схуднення. Булімія пов’язана з обжерливістю і подальшим викликанням блювоти. Будь-який розлад харчової поведінки пов’язаний з анорексією та булімією.
А. Р.: Анорексія без булімії може бути, а от булімії без анорексії не буває.
Джерело: uaua.info
