Сьогодні ви людина-сонце – радієте просто так і роздаєте посмішки всім навколо, а на наступний день життєві фарби чомусь блякнуть і взяти себе в руки ніяк не виходить. “Гормони пустують” – кажуть в таких випадках. Дефіцит одних біологічно активних речовин робить нас вразливими навіть перед побутовими проблемами, а надлишок інших змушує робити необдумані вчинки … Але що ми знаємо про гормони, як пов’язані вони і емоції? Чи можна створити собі настрій штучно, підвищуючи вміст у крові тих чи інших гормонів? Почуття – це результат дії певних гормонів або, навпаки, переживання стимулюють вироблення цих речовин?
Хімія всередині нас
Поки ми дихаємо, думаємо, їмо, кудись поспішаємо або ж сидимо на місці, в нашому організмі відбувається справжня хімія! І завідує цією лабораторією невтомний мозок, а точніше три його складових органи – гіпофіз і гіпоталамус, а також епіфіз. Гормони – це речовини, які виділяються залозами внутрішньої секреції. До слова, в нашому тілі немає жодного органу, який не потребував би в гормонах для оптимального функціонування: адже вони контролюють метаболізм, забезпечують передачу нервових імпульсів і активність клітин, а також пропускні можливості клітинних мембран (що дозволяють отримувати живильні речовини). Виконавши свою функцію, гормони настільки швидко руйнуються в тканинах, що для підтримання достатнього рівня того чи іншого гормону в крові відповідна залоза повинна безперервно його виробляти.
Цікаво: гормони – дуже активні речовини: саме мінімальне коливання рівня одного гормону здатне викликати значні зміни в роботі цілого організму. Наприклад, всього 1 г інсуліну знижує вміст цукру в крові 125 000 кроликів.
Також в процесі нашої життєдіяльності беруть участь нейромедіатори (нейротрансмітери). Запам’ятати ці терміни варто хоча б тому, що їх часто плутають з гормонами, але по факту це не одне і теж. Раніше вважалося, що передача нервових імпульсів від головного мозку до органів працює виключно за принципом електричного струму, але в шістдесятих роках минулого століття з’ясувалося, що в тканинах-мішенях є спеціальні хімічні рецептори – синапси, які “беруть” нервові імпульси. А “перевізниками” цих імпульсів, є хімічні речовини – нейромедіатори, в їх ролі також можуть виступати і деякі гормони.
На цьому складна частина лекції з нейробіології закінчена, давайте розбиратися, які нейротрнансмітери і гормони відповідають за ті чи інші емоції і почуття.
Серотоніну більше у оптимістів
Серотонін – це гормон-нейромедіатор, який задіяний в роботі головного і спинного мозку. Саме серотонін підтримує нашу увагу, відповідаючи за пізнавальну активність. Це він допомагає м’язам залишатися в тонусі, даруючи нам відчуття бадьорості. Від нього залежить відчуття радості. І в депресії найчастіше винен дефіцит серотоніну. Здавалося б, для одної речовини достатньо функцій, але ні: стресостійкість – теж його заслуга.
Підтримка оптимальної кількості серотоніну – принцип, за яким працюють всі сучасні антидепресанти.
На жаль, різко підвищений рівень серотоніну (в 5-10 разів) – ознака не надлишкового щастя, а певних видів раку (легень, шлунка ітд).
Щоб підтримувати рівень серотоніну і завжди залишатися в доброму гуморі, необхідно вживати достатню кількість триптофану. Ця амінокислота міститься у всіх білкових продуктах (як рослинного, так і тваринного походження), а також у вуглеводах – бананах, хлібобулочних виробах, шоколаді … Підвищити рівень триптофану в крові також допомагає глюкоза. Цим легко пояснити, чому ми схильні заїдати стрес: адже щоб нормалізувати емоційний стан після випробуваного дискомфорту, необхідно підняти рівень серотоніну, що, в свою чергу, неможливо без достатньої кількості цукру (глюкози). Ось ми і беремося за різні ласощі, щоб скоріше “прийти в себе”.
Оскільки серотонін підтримує нашу стресостійкість, при його низькому рівні будь-яка нісенітниця здається катастрофою. Тому заїдаючи солодким неприємність, ми несвідомо влаштовуємо профілактику, щоб наступний можливий удар долі зустріти “у всеозброєнні”.
Особистісні риси і настрій людини в цьому процесі є вкрай важливими. Як довели фахівці Університету Західної Бретані (Франція), патологічна тяга до солодкого знижується, якщо людина налаштована оптимістично і знаходиться в оточенні, що викликає довіру. Якщо ж людина схильна чекати підступу від долі і навколишніх, відвикнути “підсолоджувати” кожну неприємність їй набагато складніше. В експерименті добровольці спочатку дізнавалися про великий виграш у лотереї, а потім з’ясовувалося, що сталася помилка. В знак компенсації пропонували пригощатися безкоштовними солодощами. Крім того, всі учасники проходили психологічне тестування. Ті, кого за результатами тестування, визначили як оптимістів, з’їдали набагато менше солодкого, ніж “песимісти”. В іншому варіанті експерименту ті, хто дізнавалися про помилку, перебуваючи в компанії близьких, налягали на десерти набагато менше, ніж ті, хто дізнавався цю новину, перебуваючи в колі незнайомих людей.
Такий парадокс: у тих, хто тільки налаштувався на краще, виробляється більше серотоніну, а значить, він, дійсно, буде відчувати себе радісніше.
Дофамін – суцільне задоволення
Дофамін (ще один гормон-нейромедіатор) – це речовина, яка впливає на роботу серця, опорно-рухового апарату і навіть контролює блювотний рефлекс. А дофамін-нейромедіатор ще і передає в головний мозок відчуття задоволення, також це один з гормонів гарного настрою. Особливо активно дофамін включається в роботу під час прийому їжі, інтимної близькості, приємних тілесних відчуттів (наприклад, масажу). І найцікавіше, що його рівень підвищується вже від однієї думки про майбутню насолоду. Дофамін – це гормон передчуття. Чи не тому, у багатьох людей підвищується настрій за кілька хвилин до закінчення робочого дня? Адже вдома на них чекають приємні сюрпризи, наприклад, тепла ароматна вечеря. Передсвятковий настрій – теж “породження” цього гормону.
Але є тут і свій обман! 15 років тому американський нейробіолог Брайан Кнутсон довів, що дофамін змушує нас відчувати задоволення навіть тоді, коли потреби не задоволені. Дофамін бере участь в процесі прийняття рішень та мотивації. Коли людина ще й не починала серйозно зважувати, як їй вчинити, мозок знаходить інформацію, що якась дія раніше приносила задоволення, після чого “на автоматі” людина робить так само.
Це частково пояснює механізм залежності: коли хтось хоче “зав’язати” зі спиртним, але рука “сама” тягнеться до чарки, або коли екс-партнер здається людиною неприємною, але “само собою” набирається його телефонний номер.
Тваринам простіше: переїдання і оргазм одразу знижують рівень дофаміну, щоб можна було перемкнутися. Але у хімічних і емоційних залежностей немає таких “запобіжників”. Простіші ситуації теж викликані “дофаміновим обманом”: наприклад, коли людина роками збирає на покупку авто, відчуваючи задоволення від одних думок про це, а потім розчаровується, або коли нібито пише прекрасний роман (малює картину), причому не може навіть почати роботу – і все тому, що самі думки “я став великим письменником \ художником …” викликають дофаміновий сплеск, після якого робити щось здається необов’язковим.
А що, якщо дофаміну буде в рази більше, ніж необхідно? Як і з серотоніном, нічого хорошого: почнеться психоз. Одна з найбільш переконливих гіпотез, що пояснюють розвиток шизофренії, – дофамінова гіпотеза. Його надлишок змушує людину “застрявати” на внутрішньому світі, що приносить задоволення, і ігнорувати навколишній світ. Отримувати “нагороду” від одних думок, не переходячи до дій. І чим далі, тим більше наповненим сенсом і задовольняючим здається будь-який обривок думки, все менше виразний …
Вам буде цікаво: 8 найефективніших вправ для прискорення метаболізму
Тим, хто не лякається, загрожує депресія
Адреналін і норадреналін – це гормони, які виробляються залозами, щоб допомогти нам “вибиратися сухими з води” в стресовій ситуації. Можна і конкретніше: ці гормони допомагають вчасно прибрати руку від гарячої праски, не впасти в ступор (хоча буває і таке), якщо раптом на нас рухається поїзд або авто і багато іншого.
У ситуації небезпеки навіть у тварин є дві основні реакції: бий або біжи. Ясно, що для кожного з варіантів треба підготуватися по-різному. Треба атакувати? Викид норадреналіну призводить до підвищення тиску крові в наших судинах, прискорюється серцебиття і кисневий обмін, навіть мозок починає працювати швидше. Весь організм отримує команду на мобілізацію. Глюкоза швидше направляється до м’язів, а значить, людина стає сильнішою і енергійнішою. На емоційному рівні це виражається відчуттям люті, сміливості. Недарма саме норадреналін переважає над адреналіном в крові хижаків, але практично не зустрічається у травоїдних тварин. Але надлишок цієї речовини здатний підштовхнути до необдуманих вчинків з упевненістю у своїй невразливості.
Якщо велика кількість норадреналіну зберігається в організмі занадто довго, це має негативні наслідки і призводить до виснаження організму.
Якщо норадреналін допомагає нам йти напролом, то адреналін включає інстинкт самозбереження. Наприклад, під час конфлікту без норадреналіну ми б просто не змогли відстояти свої інтереси, а без адреналіну не відчули момент, коли краще зупинитися і помовчати. Адреналін відповідає за реакцію під час стресу “біжи”. Саме його чимало в крові тварин, що йдуть від переслідування хижаків. Також це основний гормон кролика. Коли нам страшно і ми готові бігти, розслабляється мускулатура кишечника (аж до “ведмежої хвороби”), розширюються зіниці. Шкіра блідне, адже кров надходить до м’язів (щоб тікати), по тілу проходить тремтіння. Саме надлишок адреналіну в невідповідні хвилини відповідає за розвиток панічних атак і фобій. До речі, найбільш сучасний метод лікування цих захворювань – зниження рівня адреналіну.
Але адреналін виділяється не тільки під час екстремальних розваг або конфліктів. Він – неодмінна частина переживань закоханості, великих покупок, публічних виступів і багато чого іншого. Все, що нам значимо, часто супроводжується відчуттям тривоги і страху. Тому коли адреналінових сплесків дуже давно не було, організм розцінює це не як спокійне розмірене життя, а як відсутність жвавості і збудження. Це може завершитися депресією. Причому людина буде саме маятися від нудьги, як то кажуть.
Ось вони – гормони щастя!
Для відчуття повноцінного щастя крім гормону радості – серотоніну і гормону задоволення – дофаміну, потрібні ендорфіни! По-перше, ці речовини здатні вгамувати фізичний біль, що робить їх незамінними в шокових ситуаціях. Саме вони блокують нервову систему і володіють опіоїдними властивостями (це “натуральний морфій”), чим обманюють організм, заспокоюючи його. Тоді напрошується питання: а де ж тут щастя?
А щастя в гармонії і балансі, адже ендорфіни стабілізують всі показники здоров’я і буквально допомагають одужати.
Але головна їх функція в здатності викликати стан ейфорії! Всім знайомий цей натхненний стан, який з точки зору науки і медицини є всього лише побічним ефектом. Спробуйте згадати, але ж і справді, відчуття безмежного щастя найчастіше відвідує нас після сильного стресу. Таким чином організм намагається відшкодувати збиток. Ось воно – чорно-біле чергування смуг життя: якщо погано, буде і добре. Але завзятим скептикам варто притримати свої промови, адже ендорфіни – не тільки реакція на стрес. Тут і мистецтво – кіно, музика, картини та ін .; і радість від усвідомлення того, що живеш; і споглядання природи; і щастя бути в колі “своїх” …
І звичайно ж, найпотужніший викид ендорфінів – це оргазм. І подібно до нього, ейфорія теж не може тривати вічно. Ось і виходить, рівень ендорфінів знижується, а поети всієї землі пишуть про те, що щастя – воно в моментах.
Недовговічний гормон закоханості
Фенілетиламін – це нейротрансмітер, який здатний викликати емоційну схильність, щиру симпатію і сексуальність, простіше кажучи – закоханість. Оскільки він часто виділяється разом з гормонами радості і задоволення, цим можна пояснити курортні романи: адже в приємній обстановці, повній розслабленості, так і тягне на романтику! Тільки ось терміни життя фенілетіламіна – лічені хвилини і без постійного підживлення позитивними емоціями, його дія повністю припиняється. А якщо врахувати, що цей нейротрансмітер міститься в солодощах, стає і зовсім не дивно, чому пристрасть часто випаровується відразу після закінчення квітково-букетного періоду.
Коли нам сильно хтось сподобається по зовнішньому вигляду, разом з гормоном задоволення і радості виділяється фенілетиламін. Саме дія цього трансмітера пояснює “любов з першого погляду”.
Окситоцин: ворогам не співчуваємо
Коли мова йде про гормон довіри, мається на увазі окситоцин. Хоча основна фізіологічна роль цього гормону полягає в скороченні матки і альвеол молочної залози у жінок ( “ерекція сосків” і збільшення кількості молока при контакті з новонародженим).
Але в контексті впливу гормонів на емоції і почуття нас цікавить інше: окситоцин підсилює довіру до конкретної людини, якщо довірчі відносини вже були встановлені. Особливо рівень окситоцину підвищується при тактильному контакті. Чи не тому обійми здатні руйнувати бар’єри між людьми (виявляється, завдяки гормонам), а варто доторкнутися до руки людини, як вона починає ділитися секретами?
Додаткова доза окситоцину виділяється під час оргазму, а якщо при цьому партнери будуть торкатися один до одного, ефект посилюється.
Також окситоцин допомагає вгамувати тривожність при спілкуванні і проведенні часу з іншими людьми. А ще забезпечує тісний зв’язок між родичами (особливо між матір’ю і дитиною). Жінки вважаються більш довірливими, ніж чоловіки, тому що зазвичай у них вищий рівень окситоцину, ніж у представників протилежної статі.
В експерименті фахівців Клермонтський університету (США) люди з штучно підвищеним рівнем окситоцину показували куди більшу готовність давати невеликі суми грошей незнайомцям, ніж інші.
Окситоцин найтіснішим чином пов’язаний з роботою дзеркальних нейронів, відкриття яких 25 років тому призвело до перевороту в науках про пристрій мозку. Саме цей “пристрій” допомагає нам віддзеркалювати чужі переживання, приміряти на себе чужий досвід і тілесні відчуття, сприймати чужі дії так, ніби це ми їх робимо. Коли комусь значимому на наших очах стало боляче – ми майже відчуваємо біль. Саме на цьому грунтується існування емпатії. Біохімія мозку контролює постулат: “Не роби іншому того, чого не бажаєш собі”.
Новітній спосіб лікування аутизму починає виправдовувати себе: у людей підвищують рівень окситоцину, і їх комунікаційні проблеми значно зменшуються.
Робота дзеркальних нейронів стимулює виділення окситоцину і навпаки, гормон блокує механізм співпереживання, якщо хтось розпізнаний як чужинець, ворог, людина, що викликає відторгнення. Якщо когось вже ми вважаємо людиною з “протилежного табору” (конкурентної фірми, вороже налаштованої групи людей, злочинцем), ми не будемо переживати його невдачі і радості як власні.
Під час приємних колективних дій (будь це парад, матч, на якому перемогла улюблена команда, ритуальні танці в якомусь племені) обов’язково підвищується рівень окситоцину. Ще один спосіб їх підвищити – “практика”: чим частіше поділяєш з кимось його переживання (вислухуєш одкровення, разом смієшся, плачеш або утішаєш), тим вище стає повсякденний рівень окситоцину.
Тестостерон – гормон перемоги
Цей чоловічий гормон виробляється і у жінок. Його фізіологічна роль – підвищення чутливості статевих органів, інтенсивність оргазмів, ерекція, формування лібідо, “рослинність” на шкірі, чоловічий тип відкладень жиру (пивний живіт і ін.), нарощування м’язів, сила і тембр голосу.
Не менш цікавим є і те, що тестостерон підсилює впевненість в собі (у багатьох навіть не найуспішніших чоловіків цього не відняти!) і допомагає наполегливо рухатися до мети.
Також доведено, що рівень тестостерону підвищується після перемоги в будь-яких змаганнях, конкурсах, та й просто в конкурентних ситуаціях. У чоловіків, у яких рівень цього гормону і так високий, після перемоги настільки зростає, що їх відвідує стан справжньої ейфорії. Правда, цей стан може викликає залежність (бажання перемагати знову і знову, щоб знову відчути “кайф”), що можна вважати серйозним побічним ефектом. Високі ризики існують для спортсменів, які після закінчення кар’єри часто впадають в депресію. Жити в умовах постійної конкуренції і вимотувати себе “битвами заради битв” – звучить не зовсім раціонально, та й витримати таку напругу під силу далеко не кожному.
Тестостерон “вимикає” окситоцин. Дійсно, одночасно конкурувати з кимось і співпереживати йому – нереально.
Якщо з роками накопичуються не перемоги, а поразки (причому сама оцінка події дуже суб’єктивна), тоді рівень тестостерону знижується. Тут знову ми натрапляємо на, здавалося б, замкнуте коло: перемагають частіше ті, у кого вищий рівень тестостерону. А кожна перемога підвищує щоденний рівень цього гормону. Насправді, це – один з принципів впливу гормонів на організм.
Емоції часто викликані гормональними змінами, але саме їх виробництво залежить не тільки від стану здоров’я і спадковості, а й від вчинених дій, від минулого досвіду.
Гормони – один із способів, яким організм дає зворотний зв’язок на наші вчинки, і цим змінює наш настрій. Так що якщо здоров’я в порядку, все в наших руках!
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: МІФИ ПРО ГОРМОНИ
