Герпес: що з цим робити?

Мальцев Дмитро Валерійович, кандидат медичних наук, заступник директора Інституту імунології та алергології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, прокоментує найпоширеніші неправильні думки про герпес.

Помилка № 1

«Герпесвіруси є у всіх, тому їх не варто лікувати» 

ГерпесДійсно, до 90% представників людської популяції заражені хоча б одним герпесвірусним агентом, однак у більшості здорових людей ця інфекція перебуває в прихованому стані і не викликає клінічних проявів. Тільки у імуноскомпрометованих пацієнтів і дуже рідко в деяких людей з нормальним імунним статусом інфекційний агент здатний зазнавати реактивацію, що призводить до ураження різних органів і тканин і розвитку клінічної картини певної патології (енцефаліту, пневмонії, гепатиту, хоріоретиніту (запалення судинної і сітчастої оболонок ока) та ін.) Такі форми інфекції слід діагностувати і лікувати. Таким чином, хоча герпесвірусні агенти містяться в організмі багатьох людей, важливим є не сама присутність патогена, а форма інфекції, яка є результатом взаємодії вірусу і організму людини в конкретних умовах.

Помилка № 2

«Герпесвірусні інфекції не лікуються»

У цьому висловлюванні, яке ми часто чуємо від наших пацієнтів, неправильно інтерпретуються відомі дані про можливість вірусу вбудовуватися в людську ДНК, що забезпечує довічне збереження патогена в зараженому організмі (так звана інтегрована інфекція). Однак інтегрована інфекція може бути як прихованою, так і реактивованою. Прихована інфекція не виявляється клінічно і не потребує лікування. Реактивована інфекція, яка призводить до ураження органів і тканин, цілком підлягає лікуванню. Ми маємо у своєму розпорядженні близько 20 специфічних противірусних препаратів, не кажучи вже про засоби імунотерапії. Стільки специфічно впливаючих медикаментів, як для герпесвірусів, не розроблено по відношенню до жодного іншого вірусного патогену, в тому числі до вірусу грипу, збудників ГРВІ та гепатитів. Тому говорити про те, що лікування герпесвірусної інфекції неефективно, принаймні, абсурдно, так як насправді — це вірусна інфекція, яка найбільше піддається лікуванню, відома на сьогоднішній день людині.

Помилка № 3

«Пацієнта з герпесвірусною інфекцією слід ізолювати»

Принцип ізоляції заражених пацієнтів справедливий для багатьох інфекційних хвороб, однак не для герпесвірусних інфекцій. Нагадаємо, що герпесвіруси мають властивість опортуністичних, тобто викликають клінічно маніфестні ураження майже виключно у пацієнтів з порушеним імунітетом, а для імунокомпетентних людей є відносно безпечними. У світі живуть мільйони людей з активним вірусом, які не вимагають ізоляції, так як саме попадання вірусу в людських організм не небезпечно, оскільки здорова імунна система людини цілком здатна контролювати інфекцію.

Категоріями ризику по розвитку реактивувати герпесвірусних інфекцій є:

  • пацієнти з імунодефіцитами (хворі на СНІД, люди, що приймають глюкокортикостероїди та протипухлинні хіміопрепарати, пацієнти зі спадковими хворобами імунної системи та ін);
  • маленькі діти та особи похилого віку (через наявність, так званого вікового, або фізіологічного імунодефіциту);
  • люди, що контактують з природи своєї діяльності з більшою кількістю людей з активним вірусом, особливо — дітей (вихователі в дитсадках, учителі середніх шкіл, няні, лікарі), що пов’язано з феноменом множинних реінфекцій (повторних заражень).
Помилка № 4

«У мене підвищений титр антитіл до герпесвірусу, значить я хворий інфекцією»

Серологічні тести, які вивчають концентрацію (або титр) специфічних антитіл до герпесвірусу в сироватці крові, часто використовують в діагностиці герпесвірусних інфекцій. Однак чи можна за цими даними зробити обгрунтований висновок про наявність реактивувати інфекції, яка підлягає лікуванню?

Антитіла — це імунні білки, які організм людини продукує для захисту від інфекційних агентів, тобто підвищений титр антитіл до герпесвірусу свідчить не про наявність інфекції, а про стан імунізації до цих інфекційних агентів. Враховуючи високу поширеність прихованих герпесвірусних інфекцій в людській популяції, позитивні серологічні тести відзначаються у багатьох здорових людей, відображаючи факт імунної пам’яті до вірусу, тобто тривалого підтримання імунітету (несприйнятливості) після первинного контакту з патогеном. Звичайно, підвищений титр антитіл може також спостерігатися і у пацієнта з реактивованою інфекцією, однак для підтвердження такого діагнозу мало результатів серологічної діагностики, так як необхідне виявлення структур самого вірусу, наприклад шляхом проведення полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР).
Таким чином, високий титр специфічних антитіл свідчить про напруженість імунітету до герпесвірусів і однозначно не вказує на факт наявності реактивованої інфекції. Доцільніше цей результат використовувати як відправну точку для дообстеження пацієнта з використанням методів виявлення самого вірусу.

Помилка № 5

«Противірусні препарати вкрай токсичні» 

У дійсності різні специфічні протигерпетичні хіміопрепарати дуже сильно відрізняються за ступенем токсичності. Такі препарати як ацикловір, валацикловір, фамцикловір звичайно добре переносяться хворими і не відносяться до категорії токсичних. У той же час, ганцикловір і фоскарнет є досить токсичними препаратами, однак при певних клінічних ситуаціях вони більш ефективні, ніж інші противірусні засоби.

У клінічній практиці переважно використовуються противірусні медикаменти із задовільним профілем безпеки, тому пацієнту не слід турбуватися з приводу токсичних ефектів. «Важкі» препарати призначаються тільки в тих випадках, коли без них не можна обійтися, як правило, при дуже серйозних герпесвірусних ураженнях, коли наслідки герпесвірусної інфекції набагато важчі, ніж потенційні побічні ефекти використовуваного препарату. Враховуючи можливість розвитку тяжких герпесвірусних органних уражень (енцефалітів, пневмоній, хоріоретинітів з втратою зору) і ряду пухлин, небезпечніше не лікувати реактивовану герпесвірусну інфекцію, ніж застосовувати сучасні противірусні препарати згідно рекомендованим схемам.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ЛЮДИ ТУПІЮТЬ ВІД ГЕРПЕСУ

ОПУХЛА ГУБА — ЩО РОБИТИ?