ГоловнаХвороби і лікуванняХвороби шлунка і травленняЧим небезпечні паразити і як з ними боротися?

Чим небезпечні паразити і як з ними боротися?

Одні кажуть, що це монстри, інші не надають їм значення, так хто ж вони? Паразити (грец. parasitos — нахлібник, дармоїд) — істоти, що харчуються за рахунок інших організмів рослинного або тваринного світу (званих господарями) і тимчасово або постійно перебувають на них або в них. Організм господаря для паразита є джерелом живлення, місцем проживання, захистом від ворогів.

Паразити

Що ж робити, якщо ви зіткнулися з цією проблемою і як уберегти свій організм від руйнівної дії паразитів?

Зараз, коли медицина бореться зі свинячим грипом, ВІЛ-інфекцією, гепатитами, резистентними бактеріальними інфекціями, у нас є час і можливості приділяти увагу проблемі паразитів? Наскільки вони небезпечні нашому цивілізованому суспільству, збройного засобами гігієни і рафінованими продуктами? Будь-який практикуючий фахівець змушений бути гельмінтологом або паразитологом, тому що в повсякденній практиці йому постійно доводиться стикатися з цією проблемою.

Гельмінти — це одні з найдавніших істот на світі, які пристосувалися до життя в організмі людини і завдають величезної шкоди її здоров’ю. На жаль, в Україні незаслужено мало уваги приділяють гельмінтозу, як лікарі, так і широка громадськість. Облік і реєстрація гельмінтозів у нас далекі від досконалості, тому кількість летальних випадків, причиною яких стали гельмінтози, невідома.

Наприклад, за даними департаменту охорони здоров’я і соціального забезпечення США, кількість летальних випадків, викликаних паразитарними захворюваннями протягом року, порівнянно з такими від раку та інсульту. Ситуація в нашій країні, зрозуміло, набагато гірша. Інвазії гельмінтами людина піддається навіть частіше, ніж гострим респіраторним захворюванням.

Кишкові паразитози, за даними ВООЗ, по-поширеності стоять після туберкульозу. Такий гельмінт, як опісторх, вважається канцерогеном номер один у всьому світі. За даними професора Е. І. Бодни, в деяких областях України (Полтавській, Сумській, Чернігівській), більше 60% населення уражено гельмінтами. З кожним роком кількість реєстрованих так званих завізних випадків паразитарних захворювань, в тому числі і гельмінтозів, збільшується.

В першу чергу, така тенденція пов’язана з посиленням міграції населення. Потрапивши в організм людини, паразити мають подолати три захисних бар’єри. Глисти можуть загинути у роті, під дією спеціальних ферментів. Якщо гельмінти прорвуться через цю перешкоду, їх зустріне агресивне кисле середовище шлунка, а потім місцевий імунітет кишечника, що виробляє антитіла до чужорідних впливів. В ослабленому організмі, особливо після лікарської терапії, всі ці перешкоди можуть не спрацювати. Тоді глисти все-таки потрапляють у кишечник і розвиваються в статевозрілих особин.

Яким чином паразити можуть потрапити в організм людини?
  • З овочами, фруктами, ягодами, при вирощуванні яких використовують добрива — фекалії тварин і людини. Часто джерелом зараження стають м’ясо і риба.
  • З повітрям, вдихаючи пил з яйцями або цистами паразитів.
  • Через брудні руки, не тільки свої, але і продавців, працівників харчової промисловості та громадського харчування. На одній буханці хліба з вуличного кіоску були виявлені яйця глистів декількох видів.
  • При купанні в прісноводних водоймах. Наприклад, яйця шистосом виділяються з сечею, а личинки, які утворюються через шкіру потрапляють в організм людини. Необов’язково їх ковтати, досить походити босоніж по воді.
  • Зараження може відбуватися від домашніх тварин (котів, собак, морських свинок та інших).

В 1 грамі фекалій кішок може міститися до 20 млн цист токсоплазм. Звичайно зараження яйцями глистів можливо з того віку, коли дитина опиняється за межами дитячого ліжечка, тобто з 6-7 місяців. Особливо ймовірно зараження дітей, що мають безпосередній контакт із землею та піском. У малят слабко розвинені захисні механізми проти інвазії — недостатньо кисле середовище шлунка, не повністю сформована імунна система.

Можливість зараження дітей дошкільного віку глистами дорівнює майже 100%. У дітей цієї вікової категорії ще недостатньо розвинені гігієнічні навички, а пізнання навколишнього середовища йде багато в чому через рот.

Клінічні прояви

Перебіг захворювання різний — від безсимптомних до важких форм зі смертельним результатом в залежності від виду паразитів, їх кількості, чутливості господаря до продуктів їх життєдіяльності і ряду інших факторів.

В патогенезі і клініці гельмінтозів виділяють дві основні фази: гостру — перші 2-3 тижні після інвазії (при важкому перебігу до 2 місяців і більше) і хронічну, тривалістю від декількох місяців до багатьох років.

Найбільш частим клінічним синдромом при глистяній інвазії є дисфункція шлунково-кишкового тракту (ШКТ). У дітей можуть бути : нестійкий стілець (частіше запори, але може бути і неоформлений стілець); больовий абдомінальний синдром (від «летючих» болів в животі без певної локалізації, що проходять за декілька хвилин, до наполегливих сильних болів, які імітують симптоми «гострого живота»); метеоризм; явища диспепсії верхніх відділів ШКТ (відрижка, нудота, швидке насичення). Часто відзначаються: зниження апетиту або напади голоду, порушення нічного сну, скрипіння зубами (бруксизм); дратівливість, примхливість, агресивність. Токсичний вплив паразитів на ЦНС може бути причиною судом, затримки психічного розвитку, депресії, гіперактивності.

Крім того, при нематодозах, особливо при ентеробіозі і аскаридозі, виникають гіперемія та подразнення області ануса, промежини і зовнішніх статевих органів. У дівчаток часто виникають вульвовагініти. Паразити можуть викликати обтурацію просвіту кишечника, жовчних проток, бронхів, судин, здавлювати органи.

Гельмінти є потужним фактором сенсибілізації організму. На тлі нематодозів посилюється атопічний дерматит, з’являються бронхоспазм, кашель, погіршується перебіг інших алергічних захворювань (в тому числі бронхіальну астму, поліноз). Глистні інвазії можуть бути причиною алергії, яка вперше виникла, особливо якщо вона з’явилася в літньо-осінній період.

Еозинофілія в загальному аналізі крові є одночасно і ознакою алергії, і ознакою паразитарних захворювань, при гельмінтозах зустрічається в 3-5% випадків, але зате в «шоковому» органі, наприклад, при міграції личинок через легені, у цитограмме мокротиння і мазків із зіву і носа буде відзначатися збільшення кількості еозинофілів. У деяких ситуаціях гельмінти призводять до значного зростання рівня загального IgE.

Гельмінти послаблюють роботу імунної системи, внаслідок чого дитина страждає частими респіраторними захворюваннями , у нього можуть виникати гнійничкові або грибкові ураження шкіри і слизових оболонок, карієс, гіповітаміноз, дефіцит мікроелементів, пригнічення нормальної кишкової мікрофлори і ослаблення місцевого імунітету шлунково-кишкового тракту. Хронічна втома, гіпотрофія або зайву вагу, болі у м’язах і суглобах, анемія, — далеко не повний перелік симптомів, за появу яких відповідальні паразити.

Діагностика паразитарної інвазії

Біологічним матеріалом для досліджень на наявність гельмінтів, їх фрагментів, личинок і яєць служать фекалії, сеча, дуоденальний вміст, жовч, мокротиння, ректальна і періанальний слиз, кров, м’язова тканина. Труднощі діагностики гельмінтів пов’язані з особливостями їх життєвого циклу. Міграційна фаза паразитів часто не визначається, хоча зустрічається у 14,9% хворих. Аналіз калу на виявлення яєць гельмінтів треба здавати відразу після настання повного місяця (В. І. Шапошникова, 1996). При цьому ймовірність виявлення гельмінтів становить від 0 до 10-20%.

Необхідно відзначити, що можлива одночасна присутність в організмі різних стадій розвитку гельмінтів від личинок в легких до зрілих гельмінтів, що відкладають яйця в кишечнику. Личинки збудників трихінельозу та стронгілоїдозу можна виявити в крові, якщо взяти кров з антикоагулянтами, відцентрифуговувати і досліджувати надосадову частину плазми крові під мікроскопом.

Визначення антитіл в крові до нематод актуально тільки в перші 1-2 місяці їх присутності в організмі, коли глисти знаходяться в личинкової стадії. Потім антитіла зникають з системного кровотоку, зосереджуючись в просвіті кишечника і вырабатываясь безпосередньо в кишковій стінці. Серологічна імунодіагностика підвищує точність від 60 до 95%, але дослідження дороге і здійснюється не в кожній лабораторії. Для топічної діагностики застосовують ультразвукове дослідження органів, комп’ютерну томографію, ендоскопію з ендобіопсією.

Професор-імунолог Е. А. Бейсембаєв у монографії «Як важкі хворі стають здоровими» відзначив не тільки зв’язок діагностики гельмінтів з місячним циклом, але і залежність ефективності лікування: «Лаборанти нас інформували, що в молодика шукати гельмінтів марно, в повний місяць йде викид яєць гельмінтів, в період місяця, що убуває виявляються личинки в калі, а при зростаючому місяці йде міграційна фаза гельмінтозів — личинки треба шукати у крові та харкотинні.

Отже, при зростаючому місяці, коли йде міграційна фаза гельмінтів, давати гельмінтоцидні препарати не слід. Нехай відмігрують в кишечник. Отже, під час місяця, що убуває, коли паразити вже потраплять в кишечник, якість терапії буде ефективнішою. Хоча масових досліджень і кореляції не проводилося, педіатрична практика даний висновок підтверджує.

Лікування паразитарної інфекції

ВООЗ рекомендує проведення профілактичних антигельмінтних курсів дітям дошкільного віку двічі на рік — навесні і восени. Ця тактика виправдана, але при необхідності (несприятлива епідеміологічна ситуація або явні клінічні ознаки гельмінтозу у дитини) можливо позапланове проведення дегельмінтизації. У гострому періоді основу лікування складають десенсибілізація та дезінтоксикація.

Глюкокортикоїди застосовують за показаннями лише при тяжкому перебігу деяких гельмінтозів (трихінельоз, шистосомозах, трематодозах печінки). Слід враховувати, що при неправильному їх використанні може статися генералізація інвазії (стронгілоїдоз) або перехід гострої фази в довгостроково поточну підгостру (опісторхоз, трихінельоз та ін). Важливо стежити за регулярністю стільця, щоб не було отруєння організму токсинами та продуктами розпаду паразитів. Здавна для профілактики, а також для лікування використовуються лікарські рослини, що володіють протипаразитарною активністю. Як правило, ці рослини також мають жовчогінну, загальнозміцнюючу дію. На основі їх стали випускати різні біологічні активні добавки і збори.

Необхідно з обережністю призначати пацієнтам з алергією на трави, а також не переборщити з дозуванням. Багато з цих рослин господині використовують в якості спецій у приготуванні їжі. Можна відзначити закономірність у тому, що гострі страви, багаті різними спеціями, воліють південні народи, схильні до більшого ризику паразитарних захворювань.

А інакше люди просто б не вижили: неможливо цілий рік приймати хіміо-терапевтичні препарати з метою дегельмінтизації, адже з’явилися подібні засоби відносно недавно. Найбільш відомі протипаразитарні рослини: полин, шкірка волоського горіха, гвоздика, імбир, грейпфрут, пижмо, насіння гарбуза, перець чилі, куркума, часник, кора мурашиного дерева, кора осики та інші. Полин і шкірка волоського горіха (чорний горіх) діють на 100 видів розвиваються і дорослих паразитів, а гвоздика, імбир, згубні для яєць і личинок.

Специфічне лікування є основою боротьби з більшістю гельмінтозів людини. Найбільш часто в протигельмінтній терапії використовуються 4 препарати: зентел (альбендазол, немозол), вермокс (мебендазол), більтріцід (празиквантел) і декарис (левамізол). Піперазин і пірантел викликають порушення пуринового обміну, тому вони протипоказані при дисметаболічній нефропатії, хронічному пієлонефриті, подагрі, сечокам’яній хворобі.

Левамізол призначається одноразово перед сном в дозі 150 мг (2,5 мг/кг) при аскаридозі.

Мебендазол є препаратом, який не всмоктується з високою вибірковістю дії проти гельмінтів. При відсутності паразитів в кишечнику він виводиться в незміненому вигляді, не вступаючи ні з чим у взаємодію. При ентеробіозі призначають по 1 таблетці в день, з повтором через 10-14 днів, при аскаридозі — 1 таблетка 2 рази на день протягом 3 днів, при теніозі та стронгілоїдозі — 2 таблетки 2 рази в день протягом 3 днів, дітям з розрахунку 2,5–5,0 мг на 1 кг маси тіла.

Пірантел памоат застосовують при аскаридозі і ентеробіозі по 10 мг на 1 кг (не більше 1 г) одноразово, а хворим анкілостомідозами в тій же дозі протягом 2-3 днів.

Албендазол протягом понад 20 років є найпопулярнішим антигельмінтним препаратом у всьому світі, що саме по собі є його відмінною рекомендацією. Його перевага полягає в широкому спектрі дії на різні гельмінти, а також на лямблії.

Албендазол призначають по 200 мг 2 рази або 400 мг одноразово для лікування хворих анкілостомідозами, трихоцефалезом, аскаридозами і ентеробіозами, а при клонорхозі і опісторхозі дорослі і діти старше 2 років приймають по 1 таблетці або 10 мл суспензії протягом 3 днів. Терапію трихінельозу проводять мебендазолом по 100 мг 3 рази на день протягом 7-10 днів, з цією метою застосовують також албендазол 400 мг 2 рази на день 5-10 днів.

При трематодозах і цестодозах широко застосовують празиквантел. Хворим на опісторхоз, клонорхозом, парагонімозом його призначають у добовій дозі 75 мг/1 кг маси тіла (в 3 прийоми) 1 день, при шистосомозах в залежності від форми захворювання — 40-60 мг/1 кг одноразово або в 2 прийоми; при фасциолезе ефективність препарату невисока, за кордоном для цих цілей рекомендують застосовувати триклабендазол.

При кишкових цестодозах (дифіллоботріозі і тениидозах) дегельмінтизація досягається одноразовим прийомом празиквантелу в дозі 20 мг/1 кг, при гіменолепідозі таку ж дозу призначають 2 рази з інтервалом 10 днів, при церебральному цистицеркозі за кордоном цей же препарат застосовують у добовій дозі 50 мг/1 кг в 3 прийоми протягом 14 днів і більше.

На тлі антигельмінтних курсів можуть бути побічні дії, пов’язані з руйнуванням паразитів під впливом ліків, що часто помилково приймають за побічну дію самого препарату. Як правило, ці явища носять короткочасний характер і зменшуються прийомом сорбентів (лактофільтрум, ентеросгель, тагансорбент тощо). Найбільш простий і доступний всім сорбент — рис, зварений без солі. Сорбент можна призначити заздалегідь, якщо передбачається, що ймовірність побічних дій велика. При лікуванні найпростіших (амеби, трихомонади, лямблії) широко використовуються такі препарати: метронідазол (трихопол), макмірор, фуразолідон, тинідазол.

Профілактика

Профілактичні антигельмінтні курси найкраще проводити навесні, через 1-2 місяці після танення снігу (березень-квітень) та восени, коли починаються заморозки (жовтень-листопад). Зменшити ймовірність зараження гельмінтами можна, дотримуючись елементарної гігієни: миття рук з милом після вбиральні, контактів з тваринами чи із землею, перед прийомом їжі; обробка іграшок мильним розчином, ретельне миття овочів і фруктів перед вживанням. Намагатися не їсти м’ясо, рибу без хорошої термічної обробки.

Якщо у дитини спостерігаються симптоми ентеробіозу (анальний свербіж і ескоріація), всім дорослим членам сім’ї призначається одноразово мебендазол або пірантел, з повторним прийомом через 10-14 днів. У цьому ж випадку рекомендується прокип’ятити (випрати в пральній машині з температурою 90°С) постільну і особисту білизну всіх членів сім’ї.

Домашнім тваринам необхідно періодично проводити дегельмінтизацію, не годувати їх сирим м’ясом, рибою.

Автор: алерголог, педіатр Динара Халелова

Джерело: Likar.info